Польський публіцист Міхал Потоцький: Політикам Польщі та України варто стримувати емоції й не шукати хайпу в соцмережах

Політичний оглядач видання Dziennik Gazeta Prawna, публіцист і автор книг про Україну Міхал Потоцький в інтерв’ю УНІАН розповів, як зернова криза переросла у дипломатичний скандал між Польщею та Україною, в чому причина непоступливості в цьому питанні, та яким може бути вихід з ситуації.

Україну й Польщу сколихнув скандал. Міністерство закордонних справ України 1 серпня запросило посла Республіки Польща в Україні Бартоша Ціхоцького на розмову у зв’язку з висловлюваннями міністра канцелярії президента Польщі, керівника Офісу міжнародної політики Марціна Пшидача. В ефірі одного з польських телеканалів, говорячи про захист інтересів польських фермерів, Пшидач заявив, що Україна отримала велику підтримку та їй "варто було би почати цінувати роль, яку Польща відіграла для України в останні місяці й роки". Водночас заступник керівника Офісу президента України і дипломатичний радник президента Андрій Сибіга зазначив, що така думка є маніпулятивною і безпідставною, бо "Україна щодня віддячує Польщі та іншим країнам-союзникам своєю найвищою жертовністю і хоробрістю наших воїнів на полі бою".

Попри те, що після початку повномаштабного загарбницького вторгнення Росії в Україну, Польща стала одним із найжвавіших та найвідданіших прихильників боротьби України за свободу й незалежність, обмін схожими коментарями відбувся за участі інших політиків і посадовців. Пізніше до польського МЗС з метою з’ясування причини напруги, яка виникла у польсько-українських стосунках викликали посла України у Польщі Василя Зварича.

Що відбувається на поточному етапі українсько-польських відносин та як це виглядає з Польщі, УНІАН запитав у політичного оглядача видання Dziennik Gazeta Prawna, публіциста й автора книг про Україну Міхала Потоцького.

Пане Міхале, як ви розумієте ситуацію із взаємним викликом послів у Києві та Варшаві? Що відбувається?

Виклик українського посла – це була реакція на виклик польського посла. А виклик польського посла – єдиного посла, який, крім Апостольського нунція, ніколи не залишав Києва у час, коли росіяни стояли практично у передмісті, – це щось взагалі незрозуміле. Однак також взагалі незрозуміло (й неприємно чути), коли керівник Офісу міжнародної політики президента Марцін Пшидач сказав, що нібито українці не показують полякам своєї вдячності.

Взагалі вся ситуація свідчить про велику незрілість наших політичних еліт. Думаю, що наші і ваші політики занадто багато часу проводять у соціальних мережах, попри те, що у них немає цього часу. Треба більше приділяти часу праці, менше – часу в соцмережах та в ЗМІ. Ми не вміємо між собою нормально говорити про наші конфліктні справи. Ми не вміємо нормально говорити і знаходити компроміси там, де вони обов’язкові, аби треті сторони, особливо росіяни, не лізли туди, куди їх ніхто не кличе.

Також очевидно, що це – частина великої проблеми. Адже це стосується як зернової кризи, так і історичних проблем. Наприклад, є тема Волинської різанини, про що говорить Польща. А з іншого боку – історії зруйнованих невідомими українських пам’ятників в Польщі. Тобто, усі знають, які у нас позиції, але ми не вміємо якимось чином між собою про це говорити й знаходити компроміси.

Коли ж на цьому фоні з’являється ще "твіттерова дипломатія" й внутрішньополітичні ігри (а у нас в Польщі вже практично проводиться внутрішньополітична кампанія перед парламентськими виборами, які мають відбутися восени), то маємо те, що маємо.

Вибори стають вагомим фактором для непорозуміння?

В цих суперечках дійсно є дуже важливий внутрішньополітичний момент у Польщі. На виборах, які, напевно, будуть у жовтні, правляча партія "Право і справедливість" практично бореться за своє життя. У них один очевидний конкурент – це проєвропейська опозиція. Але є й інший – права крайня антиукраїнська партія "Конфедерація". Тобто, коли "Право і справедливість" тепер каже, що буде захищати польський ринок і фермерів від українського зерна, – це також спроба не допустити того, аби підтримка "Конфедерації" на виборах виросла на декілька відсотків.

Але важливий момент: з початку зернової кризи ми дійсно заблокували кордон для зерна, але потім домовилися, що не будемо блокувати транзит, коли зерно йде до інших країн. Тобто Польща блокує експорт українського зерна до Польщі, але не блокує транзиту.

Думаю, що усвідомлення цього й нашою, й вашою владою, допомогло би зрозуміти, де просто риторика, а де фактичні дії. На жаль, цього поки що немає. І це теж проблема.

Звідки взагалі "ростуть ноги" у цієї українсько-польської зернової кризи?

Фермерський і сільський електорат – це дуже важлива частина "Права і справедливості". "Право і справедливість" з усіх сил бореться, щоб не втратити цей електорат. Адже ці декілька відсотків можуть перейти або до крайньої правої "Конфедерації", або до аграрної партії, або більш радикальної "АгроУнії".

Боротьба за цей електорат триватиме до самих виборів. В "Праві і справедливості" дуже обурені тим, що українське зерно, яке мало йти до інших країн, через різні "мутні фірми" (передусім польські), почало з’являтися у Польщі у зернових сховищах. У польських фермерів з’явилися дуже великі проблеми зі збутом та цінами, і їм це просто вдарило по кишенях. Для них це справа виживання.

Але й те, що наша влада не спрацювала, аби розуміти ці "мутні схеми", які почали зростати у цьому секторі, це також факт.

Як ви вважаєте, чи вдасться нашим політикам зняти напругу й знайти взаємовигідний вихід із ситуації, який не шкодив би інтересам обох країн?

Дуже сподіваюсь, що так. Але до виборів, напевно, це буде зробити тяжко. Простіше після виборів у Польщі.

Я вже бачив і позицію президента України Володимира Зеленського, і слова секретаря РНБО Олексія Данілова, які радять не вдаватись до емоцій: "ми цінуємо польську допомогу, якщо ви цього не бачите, то ми вам кажемо ще раз", "давайте не переходити на емоції". І я думаю, що це добрий сигнал.

А чи є така рефлексія у польських політиків? Думаю, якесь розуміння може бути. Але не в усіх, на жаль. Деякі будуть грати на цій темі до виборів. А частина чиновників, які щоденно займаються стосунками з Україною – і в МЗС, і в Офісі президента – будуть балотуватися на парламентських виборах. Наприклад, Марцін Пшидач, хоча офіційно ще нічого не об’явлено, вже почав свої візити до регіону, в якому він хотів би балотуватися до парламенту. Це не буде добре впливати на стосунки Варшави й Києва, тому що він буде казати те, що хочуть почути його потенційні виборці.

Якщо брати до уваги, що проблема не буде розв’язана до виборів у Польщі, які відбудуться восени, чи не стане вона проблемою для перемовин України з Євросоюзом про вступ до ЄС? Адже до жовтня Україна намагатиметься виконати усі рекомендації, щоб мати можливість зробити наступний крок.

Зернова криза – це дуже добрий приклад того, які можуть бути проблеми між Польщею і Україною, коли Україна приступить до перемовин про вступ до Європейського Союзу. Тому що фермери Польщі і України будуть найбільшими конкурентами в Євросоюзі. Якщо ми не вивчимо уроків, не пройдемо шлях до нормального компромісу, який для вас і для нас був би нормальним вже зараз, то, коли прийде час перемовин, будуть проблеми. Перемовини про вступ України в ЄС будуть дуже складні й тяжкі.

Польща, як факт, буде завжди підтримувати вступ України в ЄС, тому що ми про це неодноразово казали ще з часів Помаранчевої революції. І так буде, незалежно від того, хто буде при владі. Але будуть розбіжні інтереси, теми, в яких треба знаходити компроміси. А у нас це, як бачимо, поки що не дуже добре виходить.

Коли у нас збігаються інтереси, ми співпрацюємо просто чудово. Мова зокрема про підтримку під час війни, у тому числі військову підтримку. Надання економічної підтримки. Підтримки біженців. Це все у нас чудово виходить. А коли у нас починаються розбіжні інтереси, то починається щось незрозуміле.

Як це подолати? Напевно потрібно більше чесної розмови, дотримання того, про що ми домовлялися. І ще важливо вміти й намагатися розуміти внутрішні політичні розклади. Більше знати один про одного, про те, що відбувається у нашій політиці.

У нас, насправді, могли би бути найкращі відносини за всю історію польсько-українських, чи до того, польсько-руських відносин (за часів Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, – УНІАН). Ніяких серйозних проблем нема. Є розбіжні інтереси, й вони завжди будуть. Це нормально.

Як, на вашу думку, правильно вибудовувати відносини, аби не виникало заяв про недостатню вдячність? Що треба робити, щоби не давати російській пропаганді приводів глумитися над українсько-польським відносинами?

Передусім – не шукати хайпу у соціальних мережах. З польського боку – не говорити про те, хто вдячний, а хто не вдячний. З українського боку – не порівнювати зернові проблеми, коли Польща обмежує імпорт українського зерна, з тим, що робить Росія. І тоді російська пропаганда не буде мати, що використовувати.

Очевидно, це дуже просто звучить. Інша справа, коли ти політик, і такого хайпу шукаєш. Адже попереду вибори, а ти, напевно, будеш балотуватися…

Якщо говоримо про цю зернову кризу, то були такі моменти, коли Польща ухвалила певні рішення щодо зерна, не повідомляючи українську сторону, яка дізнавалася зі ЗМІ, що ми будемо щось блокувати. Принаймні це було на першому етапі цієї кризи, у квітні. Тож, по-перше, треба чесно розмовляти, а не говорити, що усе добре, поки щось не вибухне.

По-друге, якщо про щось ми домовляємось, то треба це виконувати. А з цим були проблеми і з українського, і з польського боку. Я кажу не тільки про зернову кризу, але й про різні наші історичні суперечки.

По-третє, треба менше шукати хайпу у соцмережах. Нехай хайп шукають публіцисти, а не політики.

Політикам – і нашим, і вашим – варто навчитися стримувати емоції, не писати нічого такого, що може викликати збурення суспільства у сусіда, і трішки більше домовлятися про конкретику. Не треба викликати послів – у союзників є інші канали комунікації, практично щоденні, які допомогли б розв’язати проблему. Краще викликати послів Білорусі чи Іраку, які допомагають агресору. Давайте будемо серйозніші.

Віталій Саєнко  

Віталій Саєнко

УНІАН в Google News