Україні на замітку: як міста Європи відбудовувалися після повного руйнування

В Україні третій місяць триває активна фаза війни проти російських окупантів, які досі безжально обстрілюють ракетами всю територію країни. Проте українці вже щосили думають над тим, як відновити звільнені від російської нечисті міста. УНІАН досліджував, як різні міста Європи відбудовувалися навіть після повного руйнування.

• Плани з відновлення України після війни
• Як відбудовувалися міста після війни: досвід Німеччини
• Інші приклади відновлення зруйнованих міст Європи

Плани з відновлення України після війни

Днями радник президента України з економічних питань Олег Устенко оцінив збитки України від російської агресії за два місяці війни приблизно в 1 трильйон доларів, з яких збиток безпосередньо інфраструктурі становить близько 650 мільярдів доларів, і ця цифра постійно зростає в міру того, як окупанти продовжують обстрілювати всю територію країни всім чим можна.

Тим не менш, Україна вже починає поступове відновлення звільнених від рашистів населених пунктів і пошкодженої в результаті бойових дій інфраструктури. Зрозуміло, все це – справа часу, титанічних зусиль з боку кожного українця і грошей, причому дуже великих.

Для відновлення одного тільки Ірпіня з населенням близько 60 тисяч осіб, за підрахунками мера міста Олександра Маркушина, потрібно близько 1 мільярда доларів – Ірпінь пошкоджений приблизно на 71%.

Водночас відновлення вже повністю зруйнованого Маріуполя місцева влада ще на початку квітня оцінювала мінімум в 10 мільярдів доларів. Ризикнемо припустити, що на сьогоднішній день ця сума істотно збільшилася.

У скільки обійдеться відновлення Харків, де серйозно постраждав як житловий фонд, так і історичний центр та інші знакові споруди – поки оцінювати не беруться, адже місто все ще піддається масованим рашистським обстрілам, але це явно справа не одного десятка мільярдів доларів.

Українська влада сподівається, що відновити країну вдасться в тому числі за рахунок конфіскованих у підсанкційних росіян активів, які, втім, ще потрібно отримати. Одночасно допомагати Україні відновлюватися обіцяє влада ЄС і окремих держав, а також всілякі фонди та організації.

Тим часом, український Кабмін ще 10 квітня направив свій перший мільярд гривень на відновлення України. Кошти пішли на ліквідацію наслідків військових дій та першочергове відновлення інфраструктури в Київській, Житомирській, Сумській та Чернігівській областях.

Для початку взялися за ремонт інженерних мереж і систем для відновлення тепла, газу, води та електроенергії, а також розбір руйнувань, ремонт покрівель, заміну вікон і дверей, ліквідацію вибоїн на дорогах та інші першочергові потреби. На це має піти кілька місяців, а ось повноцінне відновлення міст – вже питання кількох років. При цьому поки що думають, в першу чергу, про практичні моменти, проте рано чи пізно потрібно буде подумати і "про красу".

Є і ще одне питання, яке хвилює багатьох українців: а чи вдасться взагалі відновити зруйноване, або, можливо, щось відновлювати вже немає сенсу. У нас для вас є хороша новина: за наявності ресурсів і бажання, як з боку самих українців, так і іноземних партнерів, це дуже навіть можливо. Як доказ розповімо про декілька міст Європи, які буквально "повстали з попелу", будучи практично повністю зруйнованими в результаті війни або стихійних лих.

Як відбудовувалися міста після війни: досвід Німеччини

Коли ми говоримо про відновлені після повного руйнування міста, в першу чергу згадуємо про Німеччину. Найяскравіші приклади, про які напевно чув кожен – Берлін і Дрезден. У 1945 році обидва міста зазнали масштабних "килимових" бомбардувань авіацією союзників. На ділі ж, якщо почитати історію будь-якого великого німецького міста – від Кельна до Мюнхена – всі вони зазнали серйозних руйнувань, в першу чергу в історичних центрах. Тим не менш, зараз, коли ви гуляєте по цих міста – тут практично немає слідів руйнувань. Здається, що вони точнісінько такі, якими вони були і 100, і 200 років тому, принаймні, з точки зору історичної забудови.

Що цікаво, в різних німецьких містах по-різному підходили до відновлення – десь намагалися максимально зберегти довоєнну архітектуру, принаймні, в центрі, а десь будували наново. На це впливало кілька факторів – ступінь руйнування міста, історична цінність його архітектури, фінансове забезпечення і... приналежність до ФРН або НДР.

Наприклад, завжди заможний Мюнхен відновили досить швидко, причому максимально консервативно слідуючи довоєнному генплану. Вже до початку 60-х років місто стало одним з головних політичних, економічних і культурних центрів не тільки Німеччини, а й Європи. Сюди тягнулися люди з усієї країни – менш ніж за 15 років населення міста зросло більш ніж в два рази, перевищивши довоєнні цифри, а тому нестачі як у фінансуванні, так і в робочій силі не було. Як підсумок – зараз весь Мюнхен виглядає ідеально вилизаним і багатим, а від його будівель віє старовиною, ніби нічого і не руйнувалося (наш гід по Мюнхену читайте за посиланням).

Ще один баварський приклад – місто Нюрнберг, що мало особливе значення для націонал-соціалістів під проводом Гітлера. Армія союзників з особливим ентузіазмом бомбила місто, до кінця війни не залишивши тут каменя на камені. Проте, оскільки місто символічно обрали місцем проведення трибуналу над нацистськими злочинцями вже в 1945 році, робити його абияк придатним для життя почали прискореними темпами. І навіть зараз це відчувається в архітектурі міста.

З одного боку, в Нюрнберзі досить швидко почали відновлювати житлову забудову – без особливого дотримання історичного вигляду, тільки зберігши структуру вулиць. Німці, які живуть в цих будинках в наші дні, нарікають: будинки потребують постійного ремонту, тому що в 40-х їх будували абияк, та й зовнішній вигляд у них так собі. З іншого боку, в 60-х роках влада почала з великим натхненням відбудовувати місто, тож за пару десятків років воно перетворилося на справжню цукерку, що вабить до себе натовпи туристів з усього світу. На противагу надмірно переповненим і галасливим Мюнхену, Берліну або Кельну, Нюрнберг приваблює гостей затишним центром, де шпилі численних соборів підносяться над усією основною забудовою (наш гід по Нюрнбергу читайте за посиланням).

А ось з Дрезденом, який найчастіше наводять як приклад відновленого після війни міста, не все так просто. Будучи в складі НДР, місто відновлювалося хоч і з максимальним збереженням історичних пам'яток, але дуже повільно. Туристам люблять розповідати історію про те, як відразу після війни історичний центр Дрездена зберігали буквально по камінчиках, прономерувавши кожен з них.

Однак за фактом гдрівська влада просто вивезла все це за місто, решту забудови знесла, таким чином розчистивши центр міста під абсолютно нову забудову, яку радянська влада на той момент вважала сучасною. Відновлення самого історичного центру розтягнулося на сорок років, причому багато ключових будівель були відтворені тільки після об'єднання Німеччини.

В принципі, радянська влада, що панувала над НДР, не особливо дбайливо ставилися до історичної німецької забудови. Яскравий приклад – місто Потсдам недалеко від Берліна, де радянські війська за пару десятків років остаточно угробили те, що не встигли бомбардування. За часів НДР відновленням Потсдама, колись перлини Пруссії і гордості короля Фрідріха Великого, особливо не займалися, та й радянські військові гарнізони, що базувалися тут, часто використовували історичні будівлі не за призначенням.

Рятувати ситуацію поступово почали тільки після об'єднання Німеччини, та й то через брак коштів серйозні роботи запустилися тільки в 2000-х. Саме тому центр Потсдама зараз виглядає так охайно, адже відреставровані тутешні будинки було зовсім нещодавно (наш гід по Потсдаму читайте за посиланням).

До слова, сам Берлін відмінно ілюструє, як по-різному до відновлення міст підходили в ФРН і НДР, між якими протягом декількох десятиліть було поділене місто – на деякі "совкові" східні райони досі боляче дивитися. На додаток до цього, враховуючи поділ Берліна, до возз'єднання Німеччини його не могли повноцінно відновлювати – обидві частини відбудовували абияк, тому досі Берлін виглядає вельми різношерсто і пошарпано з одного боку і помпезно з іншого боку. Місцями реставрація триває досі.

А ось Кельн пішов шляхом поєднання історичного і сучасного, що, втім, далеко не всім городянам до смаку. З одного боку, практично повністю зруйнованому місту "пощастило" на тлі інших. По-перше, місто розташоване в безпосередній близькості від тодішньої столиці ФРН Бонна. По-друге, "піднімав ФРН з колін" після війни канцлер Конрад Аденауер, який в минулому був бургомістром Кельна, тому він з особливою теплотою ставився до відновлення свого рідного міста.

З Кельна почали робити справжній політичний, економічний, культурний і промисловий центр, а тому він неминуче розростався. Тож те, що було історичним – відновили, попутно відбудувавши нові райони. Вже після возз'єднання Німеччини Кельн, як і багато інших міст землі Північний Рейн-Вестфалія, накрила якась дивна тяга до сучасної архітектури зі скла і бетону, яку без докорів сумління вклинювали між історичною забудовою, не пощадивши навіть свята святих – Кельнський собор (наш гід по Кельну читайте за посиланням).

Проте, згадані вище приклади – це всі великі та значущі для Німеччини міста, часом навіть символічні, тому їх відновлювали з особливим ентузіазмом, так би мовити, зразково-показово. Приблизно таким шляхом можуть піти в Харкові або Чернігові.

А що робити з містами поменше, де не було такої вже цінної історичної забудови, при всій повазі до людей, які втратили все в результаті ворожих дій? Тут на допомогу прийде цікавий кейс з німецьким містом Дортмунд, також в землі Північний Рейн-Вестфалія, яка під кінець Другої світової війни прийняла на себе весь гнів авіації союзників.

До початку війни Дортмунд підходив в першу чергу як багатий індустріальний центр, де активно розвивалися вуглевидобуток і сталеливарна промисловість, а кінець війни місто зустріло на 98% зруйнованим. Дортмунд був настільки в руїнах, що спочатку його навіть не хотіли відновлювати, виявивши бажання побудувавши тут щось нове.

Однак абсолютно несподівано інтерес до міста підняв високий попит на вугілля і сталь у всьому світі, в яких після війни була особлива потреба. Тож вже до червня 1945 року в регіоні були відновлені всі вугільні шахти, а до грудня – перша доменна піч. Всього за п'ять років населення Дортмунда злетіло до 500 тисяч чоловік, давши поштовх розвитку міста (про індустріальний феномен Рурського регіону можна прочитати в нашому окремому матеріалі).

Правда, індустріальне відновлення Дортмунда мало свої нюанси – він виглядає зовсім не так, як типові німецькі міста. Тут практично немає старовинних пряникових будиночків, готичних соборів або помпезних палаців – практично все місто займає досить прямолінійна коричнево-сіра забудова і сучасні будови. Так би мовити, історичною красою пожертвували в ім'я технічного прогресу. Проте, досвід Дортмунда може бути корисний при відновленні українських індустріальних міст.

Інші приклади відновлення зруйнованих міст Європи

Відновлення міст Німеччини після війни, зрозуміло, вельми показовий кейс, тому саме їх наводять як приклад. Втім, в Європі вистачає й інших міст, які також зуміли відновитися практично після повного руйнування, і у кожного був свій шлях.

Один з яскравих прикладів – Лондон, який за свою історію зазнавав кількох серйозних руйнувань. Велика лондонська пожежа 1666 року знищила близько 60% міста, головним чином у центральних районах. Тоді, під керівництвом англійського архітектора Крістофера Рена, було прийнято рішення перебудувати центр Лондона абсолютно по-новому, щоб уникнути подібних пожеж в майбутньому. Новий генплан міста передбачав будівництво прямих широких вулиць і площ, замість вузеньких витіюватих середньовічних вуличок. Будинки при цьому вирішили будувати не з дерева, як було раніше, а з червоної цегли з покрівлями зі сланцю і на пристойній відстані один від одного.

Ще раз Лондон серйозно постраждав вже в 1940-1941 роках, коли гітлерівська ввіація влаштувала так званий "Великий бліц", безжально бомбивши британську столицю та інші важливі міста Сполученого Королівства.

Після війни серйозно постраждалий Лондон почали досить швидко відновлювати, і знову зі змінами. Якщо в Німеччині міста намагалися відтворити максимально подібними до довоєнного вигляду, то в Лондоні навпаки вирішили піти іншим шляхом. З одного боку, зробили акцент на висотну житлову забудову, з іншого боку, створили нові міста-супутники, таким чином, вирішивши житлову проблему як для самих лондонців, що залишилися без житла, так і нових жителів, які стрімко прибувавали до міста.

Одночасно архітектори нового Лондона почали розвивати зелені зони в центрі міста – саме своїми численними парками і зонами відпочинку в наші дні Лондон відомий на весь світ.

А ще в Лондоні й донині дуже люблять будувати досить оригінальні сучасні будівлі, та, як не дивно, всі ці химерні конструкції зі скла і бетону вельми органічно вписуються в архітектуру старого Лондона.

Ще один післявоєнний приклад відновлення практично повністю зруйнованого міста – Варшава. Польській столиці дісталося більше багатьох інших міст, адже Варшава "страждала" з самого початку по самий кінець Другої світової війни, і літо 1945 року місто зустріло зруйнованим майже на 90%.

Тим не менш, несподівано швидко відновити Варшаву вдалося в першу чергу завдяки її жителям, які відразу після закінчення війни почали повертатися в місто, нерідко власноруч відновлюючи свої будинки. Люди не тільки добровільно брали участь у будівельних роботах, але у зуміли організувати спецфонд допомоги. Ось що значить – любити своє місто!

При цьому, в такому поспіху, довоєнний вигляд зберегла лише старовинна частина міста і ще деякі особливо цінні історичні пам'ятники, та й там часто первісний вигляд зберігали лише для фасаду, тоді як внутрішнє планування нерідко змінювалася до невпізнання.

Одночасно у Варшаві з'являлася велика кількість сучасної на той чи інший період історії архітектури – від монументальної радянської до сучасної склобетонної. А тому на сьогоднішній день польська столиця є справжнім містом контрастів, що, втім, надає їй родзинку (наш гід по Варшаві читайте за посиланням).

Ще один цікавий приклад – естонська столиця Таллінн. Незважаючи на те, що місто зазнало серйозних руйнувань під час Другої світової, його історичний центр досі вважається одним з найкраще збережених середньовічних містечок. Хоча місто було зруйноване в результаті війни приблизно на 40%, якраз історичний центр постраждав не так сильно, як житлова забудова. Справа в тому, що найбільших руйнувань місто зазнало вже в 1944 році, коли радянська армія почала бомбити саме житлові райони, зайняті німецькими військовими.

Власне, тому і відновлювали після війни в основному житловий фонд міста, в тому числі утворивши нові мікрорайони, тоді як сам історичний Таллінн не був істотно понівечений радянською архітектурою, незважаючи на те що Естонія і була в складі СРСР. Тож в наші дні Таллінн виглядає особливо затишним (наш гід по Таллінну читайте за посиланням).

А ось португальська столиця Лісабон серйозно постраждала не через війну, а в результаті Великого лісабонського землетрусу 1755 року. Це один з найбільш руйнівних землетрусів в історії, що в мить забрав життя приблизно 90 тисяч людей, тобто третину населення міста на той момент. З епіцентром землетрусу в Атлантичному океані, за потужними підземними поштовхами послідували пожежа і цунамі, зруйнувавши місто на 85%.

На той момент Лісабон був важливим політичним і культурним центром, з безліччю архітектурних пам'яток, цінних архівів і творів мистецтва, і все це було безцільно втрачено. Втім, португальці зуміли винести уроки з катастрофи і навіть надали їй певне філософське значення, попутно зайнявшись відродженням міста.

Керував відновленням Лісабона впливовий португальський політик маркіз Помбал, який вирішив не відбудовувати місто за попередніми середньовічними канонами. Навпаки, він розпорядився знести все те, що залишилося після землетрусу, і побудувати міський центр згідно з принципами сучасного на той момент міського планування. Саме таким Лісабон знають і люблять туристи сьогодні.

***

За сприятливого збігу обставин та підтримки партнерів, Україна має унікальний шанс відновити свої міста прискореними темпами. На відміну від тієї ж Німеччини, Україна – не агресор у війні, тому і ставлення міжнародних партнерів до неї буде більш прихильне. Це дозволить набагато швидше відбудувати українські міста та інфраструктуру, попутно запустивши багато важливих економічних, політичних і культурних процесів.

Ну а як відновлювати – повністю зберігаючи довоєнний архітектурний вигляд або осучаснюючи – мабуть, це краще вирішувати з урахуванням громадської думки.

І що важливо – міста та інфраструктуру вже планують відбудовувати з урахуванням викликів воєнного часу. Це і більша кількість надійних бомбосховищ, і міцніші матеріали, і енергетична автономність, і нові логістичні ланцюжки, і багато іншого, що розкрилося на сумному досвіді звільнених від окупантів міст.

Марина Григоренко

УНІАН в Google News