Вибір Джеймса Венса як віцепрезидента Трампа свідчить про кілька речей.
По-перше, це потенційний політико-ідеологічний спадкоємець. Йому 39. Дуже молодий за мірками американської політики. Він лояльний, який увірував в ідеї MAGA, і добре підходить під наступне покоління трампівського руху "нових правих", якому можна буде передати факел. Якщо він добре проявить себе на другорядній ролі, то до 2028 року з нього можна буде зробити "Трампа 2.0" і змагатися з молодим поколінням демократів. Не здивуюся, якщо виявиться, що Трамп ухвалив рішення взяти Венса лише після замаху на своє життя - в останні 2 дні.
Друге - Трамп вирішив не ризикувати вибором не 100% лояльного віце-для розширення електоральної бази і залучення інших соціальних груп, і пішов перевіреною надійною доріжкою, обравши, по суті, дуже схожого на нього правого консерватора, який лише зацементує ядерний електорат Трампа та посилить його меседжі, пов'язані з анти-елітним бунтом і хрестовим походом проти істеблішменту.
Можливо, Венс приверне частину молоді та голоси "іржавого пояса".
Третє - вибір Венса показує, що Трамп зацікавлений перехопити контроль над партійним мейнстримом, зміщуючи його в бік джексонівської демократії, з акцентом на внутрішні питання, анти-елітаризм, реструктуризацію державних структур тощо. Вони намагатимуться підім'яти партійний порядок денний під себе, щоб застовпити умовний "трампізм" на роки вперед і здолати традиційних республіканців - саме тоді, коли в партії починається боротьба за нових лідерів.
Четверте. Для зовнішньої політики вибір Венса означає прихильність Трампа політиці обережного залучення в міжнародні справи з пріоритезацією Китаю, вузьким розумінням національних інтересів, перекладанням відповідальності на союзників і скороченням зовнішньої допомоги. Для нас це не найкращий сигнал, оскільки Венс відомий своїми скептичними висловлюваннями щодо подальшої допомоги Україні, критикою президента Зеленського і прихильністю ідеям Трампа швидко закінчити війну переговорами.
П'яте: у середньо- і довгостроковій перспективі, на мій погляд, усе це означає, що нам у нашій зовнішній політиці треба буде зміщуватися в бік європоцентричного західного вектора, а не ставити США в пріоритет №1.
Вибір Венса показує, що Трамп не має наміру шукати широкий компроміс щодо питання подальшого розвитку національного проєкту в Штатах, а навпаки, буде пробивати свій порядок денний і намагатися нав'язати його через політичну перебудову, навіть якщо це означатиме ескалацію боротьби з опонентами.
Це означає, що США не вийдуть із внутрішньої кризи найближчими роками, і їхня залученість у наші справи буде такою самою обмеженою й умовною, а залежність від електоральних циклів та ідеологічних гойдалок залишиться високою.
Тому нам варто орієнтуватися на пріоритетність Європи над США на нашому західному напрямку. Зрозуміло, це не означає відмови від партнерства з Вашингтоном, але Європа для нас ближчий, природний і зрозумілий союзник, з яким можна розвивати дуже різні формати взаємовідносин, а не бути весь час у моделі обмеженого асиметричного партнерства без чітких гарантій вирішення наших стратегічних завдань.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики аналітичного центру Український інститут майбутнього
