Колективні звернення від представників українського бізнесу до Європейського суду з прав людини із вимогою відшкодувати втрачене майно у Криму - абсолютно нормальний шлях для досягнення справедливості для тих представників українського бізнесу, чиє майно було «націоналізоване» чи конфісковане після неправомірної анексії Криму. Бо, звичайно, тут є порушення Європейської конвенції з прав людини і такого роду справи підлягають компетенції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Представники бізнесу повинні звернутися або в російські, або в українські суди, пройти всі інстанції, які розглядають такого роду справи, а вже потім мають право позиватися у ЄСПЛ.
Однак такі позивачі стикаються з деякими проблемами. По-перше, слід зазначити, що для того, щоб такі справи були розглянуті в Європейському суді, треба спочатку вичерпати всі місцеві засоби. Це означає, що особи, які постраждали, повинні звернутися або в російські, або в українські суди, пройти всі інстанції, які розглядають такого роду справи, а вже потім мають право позиватися у ЄСПЛ. Тобто, така процедура досить тривала.
По-друге, через те, що держава Україна на основі статті 33-ї Конвенції з прав людини звернулася до Росії за для вирішенням міждержавних спорів, вірогідно, що розгляд колективних позовів фізичних осіб не буде здійснюватися до того часу, поки не буде розглянутий міждержавний спір між Україною і Росією. Тут складність у тому, що предметом спору є і державна власність, яка була конфіскована, і, головним чином, захист прав українських приватних власників і юридичних осіб.
Якщо ж Росія просто буде відмовлятися відшкодовувати завданий державі і підприємцям збиток - а таке вже траплялося - то треба одразу ж застосовувати санкції. Проте, наразі важко сказати, наскільки вони є ефективними. На моє переконання, у випадку відмови Росії «платити по рахунках», треба буде застосовувати примусові заходи і ставити Російську Федерацію у таку ситуацію, коли вона буде змушена діяти відповідно до вимог і свого національного, і міжнародного права. Іншого «рецепту» бути не може. А сподіватись на «чудо» і вигадувати якісь нереалістичні варіанти і шляхи вирішення подібних спорів, або сподіватись, що все вирішитися само собою, - безглуздо і шкідливо для українського майна у Криму.
Рада Європи повинна відреагувати на дозвіл Конституційного суду Росії ігнорувати рішення Європейського суду з прав людини.
У свою чергу, на той факт, що Конституційний суд Російської Федерації не так давно дозволив ігнорувати рішення Європейського суду з прав людини, має неодмінно реагувати Рада Європи. Україна ж, як член Ради Європи, має порушувати ці справи, нагадувати про них, контактувати з органами Ради Європи, говорити про неправомірну поведінку Росії і вимагати застосувати нові санкції проти цієї держави.
Шлях отримання Україною компенсації за незаконні дії Росії, на мою думку, ґрунтується на праві і його треба використовувати, щоб домогтися справедливості і відшкодування. Переконаний, у разі, якщо ми будемо цим активно займатися, зможемо досягти позитивного ефекту.
Володимир Василенко, юрист-міжнародник, колишній посол України у Великій Британії, країнах Бенілюксу, ЄС та НАТО
