Коли бразильська дослідниця доктор Марія "Дуда" Сантос вирушила на дайвінг в Окінаві (Японія), вона була вражена. Всюди вона бачила види, які повністю відрізнялися від морської флори і фауни її батьківщини, але помітила і щось дуже знайоме: зоантарії виглядали точно так само, як ті, що вона знала в Бразилії.
Зоантарії – це схожі на анемони тварини, яких часто знаходять на коралових рифах. Щупальця, що оточують їх рот, роблять їх схожими на крихітні підводні квіти, пише Discover Wildlife.
"Кожен поліп використовує щупальця для захоплення планктону в товщі води. Поглинена їжа потім розподіляється між усіма особинами колонії", – заявляє дослідниця Гавайського інституту морської біології при Університеті Гавайїв у Маноа.
Води Індо-Тихоокеанського регіону зазвичай набагато різноманітніші, ніж Атлантика. "В Індо-Тихоокеанському регіоні мешкає в 10 разів більше видів рифових риб і твердих коралів у порівнянні з Атлантичним океаном", – пояснює вона. – "Ви очікуєте побачити абсолютно різні групи рифових тварин у кожному з океанів". Тому було дивно спостерігати таку разючу подібність між зоантаріями Бразилії та Окінави.
Цей момент змусив Сантос очолити наукове дослідження, опубліковане в журналі Frontiers of Biogeography. Воно показує, що ці коралоподібні істоти йдуть всупереч правилам: популяції, що знаходяться далеко одна від одної в різних океанічних басейнах, можуть виглядати і поводитися як близькі родичі.
Дослідження стало результатом співпраці вчених з усього світу. Вони вивчили записи ДНК від Мексики до Філіппін, щоб вперше дослідити глобальну біогеографію зоантарій. "Біогеографія – це наука, що вивчає розподіл видів у географічному просторі та геологічному часі", – зазначає Сантос. – "Наприклад, в яких регіонах світу найвища різноманітність? Які процеси призводять до появи осередків біорізноманіття?"
Їхня робота пролила світло на те, чому зоантарії можуть виглядати і діяти так схоже навіть у середовищах існування, розділених тисячами миль. Вчені вважають, що свою роль відіграє повільна швидкість еволюції цих тварин, а також той факт, що вони можуть бути "кращими океанічними мандрівниками".
Коли зоантарії нерестяться, личинки широко поширюються по океану. Молоді особини можуть виживати більше 100 днів, "подорожуючи автостопом" на плаваючому смітті через величезні відстані – навіть через цілі океанічні басейни. Розуміння того, як ці тварини поширюються по океану, дуже важливе, каже Сантос: "Розкриваючи біогеографічні патерни, ми краще підтримуємо моніторинг і збереження морських організмів".
Раніше УНІАН повідомляв, що небезпечна тропічна інфекція загрожує майже всій Європі.
