Поточна акція біля Верховної Ради, яку хтось намагається називати Майданом, хтось – Антимайданом, лише легке потрясіння для тих, хто засів під парламентський куполом, в уряді та Адміністрації президента. Хоча це і натяк, що ця влада може завершити так само, як попередня.

Втім, ті, хто на це натякають, також нерідко можуть похвалитися сумнівною репутацією. Крім того, три вимоги, висунуті організаторами  протестів - зміни до Конституції в частині обмеження депутатської недоторканості, зміни виборчого законодавства та закон про Антикорупційний суд - є сумнівними для реалізації найближчим часом, адже для цього немає ні політичної волі президента, ні бажання парламенту щось змінювати.

Так, п’ять зареєстрованих законопроектів щодо змін виборчої системи, не мають жодних шансів бути підтриманими у Верховній Раді. Можливо, парламент і створить якусь робочу групу, яка щось напрацьовуватиме, але то все даремна справа, адже мажоритарники, що складають половину Ради, не збираються голосувати за пропорційну систему, будуть в ній відкриті списки, чи ні. З іншого боку, партійні лідери також ніколи не підуть на справді відкриті списки, якщо не матимуть впливу на формування порядковості депутатів у цих списках на виборах. Тому, якщо компроміс і буде колись знайдено, це буде якийсь гібрид, який вже зараз важко уявити привабливим чи результативним. Ба більше, наразі й такий документ не має шансів на ухвалення.

Відео дня

Щодо законопроекту про Антикорупційний суд, його, по суті, також немає. Адже два, запропоновані народними депутатами, розкритиковані Венеціанською комісією. Особливої критики зазнав документ, внесений одним з головних юристів з фракції «Блок Петра Порошенка»  Сергієм Алєксєєвим. Інший законопроект, де авторами є депутати-«опозиційники» з фракції «БПП», серед яких, зокрема, Світлана Заліщук, Венеціанська комісія пропонує для опрацювання у якості базового.

Втім, у коаліції про таке чути не хочуть. Алєксєєв заявляє про відкликання свого законопроекту, закликаючи і авторів другого законопроекту також його відкликати, щоб, мовляв, не порушувати Регламент Верховної Ради і  розчистити поле для нового президентського законопроекту. Справа у тому, що внести альтернативний документ можна у конкретні строки, а щодо законопроектів про Антикорупційний суд строки вже вийшли.

Складається враження, що зараз йде пошук будь-яких шляхів, щоб не приймати рішення, некомфортні владі

У той же час, Заліщук (і досить резонно) заявляє, що президента це не зупинило при внесенні законопроекту змін до Конституції щодо недоторканості в той час, коли аналогічні документи є в парламенті і термін для реєстрації альтернативного вже завершився. 

Тобто, складається враження, що зараз йде пошук будь-яких шляхів, щоб не приймати рішення, некомфортні владі.

До речі, про недоторканість. Є теми, які не про вічне, але вічні. Депутатська недоторканість - одна з таких. Зміни до Конституції в частині скасування чи то обмеження депутатської недоторканості це той варіант, коли «верхи» нічого не хочуть або не можуть  змінювати. Президенту хотілося б мати «доторканих» депутатів. Але саме вони й мають таке рішення ухвалити. А як же його прийняти, коли не хочеться? Адже недоторканість – один зі стимулів для багатьох пробратися в депутатське крісло, щоб захистити свої статки, бізнес... 

Тому зараз знову відбувається політична гра – ми хотіли, але у нас не вийшло. Повторювати цю гру по колу можна від каденції до каденції, оскільки процедура ухвалення змін до Конституції непроста. Спочатку треба мінімум  226 голосів для направлення законопроекту на висновок  Конституційного суду. Це - найменша проблема. Уже не раз направляли, але це нічим не закінчувалося, адже далі потрібне ще попереднє схвалення, а потім остаточне рішення, за яке повинні проголосувати, мінімум, 300 нардепів. І де тих сміливців знайти у Раді? Не для того вони в парламент йшли, щоб позбавитися цієї привілеї.

Тому зараз знову відбувається політична гра – ми хотіли, але у нас не вийшло. Повторювати цю гру по колу можна від каденції до каденції, оскільки процедура ухвалення змін до Конституції непроста

На сьогодні профільний комітет вже ухвалив рішення, що питання недоторканості Рада вже може розглядати у сесійній залі. В комітеті пропонують і депутатський, і президентський законопроекти направити на висновок до Конституційного суду. Обидва документи пропонують вилучити норму статті 80 Конституції України, відповідно до якої «народні депутати України не можуть бути без згоди ВРУ притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані». А відмінність між законопроектами полягає у тому, що депутатським законопроектом передбачено набрання чинності відразу після його опублікування, а в президентському законопроекті передбачено, що він набирає чинності з 1 січня 2020 року. Це вже викликало бурні обговорення, але, направду, тут не велика різниця по часу.

Втім, є ще кілька колізій. Так, за словами народного депутата з «Батьківщини» Сергія Соболєва, хоча в президентському законопроекті і йдеться про зміни до Конституції, дата набрання ними чинності, по суті, вноситься законопроектом, а не входить до перехідних положень Основного закону. Іншими словами це означає, що, коли депутатам наступних каденцій захочеться відтермінувати втрату своєї недоторканості, їм для цього буде потрібно лише 226 голосів.

Вже після першого дня протестів під Радою в кулуарах виник новий аргумент щодо можливого не ухвалення рішень на вимогу вулиці - страх народних депутатів приходити в сесійну залу через побиття мітингувальниками їхніх колег під будівлею парламенту

Ще одна проблема також у строках. Навіть якщо Конституційний суд оперативно ухвалить рішення, а парламент так само швидко попередньо схвалить зміни до Конституції, то остаточне голосування має відбутися на наступній сесії, яка, за логікою, починається у лютому 2018 року. Але це за логікою. Насправді, треба враховувати «хитромудре» рішення Конституційного суду, що наступна чергова сесія, то не обов’язково та сесія, що проходить після нинішньої. Тоді виходить, що відповідний законопроект можна розглядати будь-коли, коли захочеться чи буде зручно… Тобто вся ця історія має початок, але не видно її завершення. І тема позбавлення депутатів недоторканості вже добряче набридла.

Але той факт, що суспільство, втомившись від невиконання владою обіцянок, може трохи перегнути палицю, змушуючи депутатів працювати, парламентарі використовують на виправдання своїх вічних лінощів. Наприклад, вже після першого дня протестів під Радою в кулуарах виник новий аргумент щодо можливого не ухвалення рішень на вимогу вулиці - страх народних депутатів приходити в сесійну залу через побиття мітингувальниками їхніх колег під будівлею парламенту.  Аргумент, що не вартує дірки від бублика, якщо уважно подивитися на те, як в сесійній залі було «не протовпитися» через «щільні» ряди бажаючих працювати депутатів в інші пленарні дні.

А, щоб депутатів від страху позбавити, може, їм яку бабку-шептуху в Раді організувати?

Надія Пришляк