Що треба робити з дитинства, щоб стати шуфричами, кінахами чи рудьковськими

14:19, 28 березня 2007
Різне
1894 0

Я нервово викурила кілька цигарок поспіль, намагаючись згадати, кого з міністрів Януковича можу поставити у приклад своїй дитині... Накладом 5 тисяч екземплярів у світ вийшла книга для дітей "Мій уряд"

Думка

“Дмитрик та Ганнуся йшли довгою київською вулицею, названою на честь відомого українського державного діяча Михайла Грушевського. Враз перед ними постала велика будівля. Хлопчик з дівчинкою зупинилися, з цікавістю роззираючись навколо.

- Діти, ви, бува, не заблукали? – привітно запитала жінка, яка прямувала до будинку.

- Ні, ми йдемо до Театру юного глядача. Просто нам цікаво знати, що це за великий будинок? Ми таких іще не бачили...

- Це Будинок Уряду нашої держави. І ви правильно зауважили – він помітно вирізняється серед інших”. 

Отак починається книжка, яку мені підсунув приятель – “Мій уряд”. Це, мабуть, перше українське видання, що піарить орган державної влади (так і проситься на язик – “пропагує”), яке я побачила за останні десять років. І книжечка, “за допомогою якої допитливі юні читачі дізнаються про місце Кабінету Міністрів України в системі державної влади та суспільстві, його функції, порядок прийняття урядових рішень” (так пише про неї сайт Кабміну) викликає реакцію зовсім неоднозначну.

Обкладенка

Перше, що приходить у голову – розуміння того, що ЦЬОМУ уряду справді потрібен потужний піар (читай: пропаганда). Настільки ж потрібен, як попереднім він був зайвий. Щоправда, згадуються зараз піарівські “фішки” уряду Юлії Володимирівни, який, здається більше піарився, ніж приймав важливі для економіки рішень. Кататися на ковзанах у прем’єра і гуманітарного віце-прем’єра тоді виходило значно краще, ніж стримувати ціни на цукор чи м’ясо.

У нинішнього уряду, здається, не виходить ні те, ні інше. І пропаганда у них якась жорстока.

Ну як, скажіть, можна було відправити малих Дмитрика і Ганнусю (судячи з усього, не місцевих) самих, без батьків, до ТЮЗу, до якого від будинку уряду добрих півгодини пішки дорослій людині? Малята заблукали, бо явно пішли не в той бік. А добра тьотя, яка працює в Кабміні, вирішила показати їм Кабінет міністрів і розповісти, що таке уряд. Розповіла навіть історію будівлі – добре, хоч не казала про те, що вона будувалася для НКВС, і що там були передбачені спеціальні підвали для видобування свідчень з “клієнтів” цієї контори.

Тьотя виявилася хоч і гуманною, але не до кінця чесною, з чого можна зробити висновок: працює вона у відділі пропаганди уряду. Ось що жінка розповідає далі нашим маленьким героям: “Слово "уряд" тісно пов’язане з роботою, спрямованою на досягнення ладу, стану, коли все робиться добре, правильно, як слід”(!!!).

Після прочитання цього пасажу я викурила кілька цигарок поспіль, намагаючись згадати, який з українських урядів працював з установкою “правильно, як слід”. Не виходить.

Після розповіді про те, чим займаються міністри, діти захоплено кажуть: “Ого, як багато справ роблять органи виконавчої влади!” По тому, як це звучить, здається, що діти вже екстерном закінчили школу і здали вступні іспити в університет. З іншого боку – з наївності запитань розумію: батьки Дмитрика і Ганнусі не встигли придбати телевізор, бо навіть мій чотирирічний син, що дивиться зі мною теленовини, вже давно знає і прізвище українського Президента, і скільки коштують депутати, і хто і чим насправді займається в нинішньому уряді.

Далі співробітниця Кабміну оповідає про те, де в Інтернеті діти можуть подивитися інформацію про діяльність уряду, про важливість проведення аналізу урядових рішень, про взаємодію Кабінету міністрів з іншими органами центральної влади і про те, що потрібно робити з дитинства, щоби стати міністром.

На "заповітне" питання "як стати міністром", автори книжки дають таку відповідь: “Добре навчатиметеся в школі, а потім в інституті, поважатимете людей, співчуватимете їхнім проблемам і шукатимете шляхи їх розв’язання - тоді ви здобудете авторитет і повагу суспільства, що є обов’язковим для кожного міністра”.

До речі, а що власне треба зробити і яким треба бути “парнєм”, щоби стати українським міністром? Цього дітям теж краще не розповідати. По-перше, міністрами, як і зрадниками, не народжуються – ними стають. Чудовий анти-зразок для дітей – Анатолій Кінах, приміром. Або (це взагалі унікальний випадок) – Нестор Шуфрич. Ну що сказати дитині про нинішнього міністра МНС? “Він у дитинстві героїчно боровся з пожежею, після якої на його сумлінному обличчі лишилися страшні шрами як нагадування того страшного дня. І тоді він вирішив присвятити своє життя боротьбі з вогнем і водою, і іншими людськими негараздами...”

Але ж хіба дітям можна брехати? Та ж якщо говорити правду, що ми зможемо розповісти про міністра транспорту? “Він був простий і хороший хлопець... Навіть був час (це коли його обрали мером Чернігова),  коли він добирався на роботу велосипедом. Але швидко йому ця комедія набридла, він послав до дідька обласний центр, повернувся до Києва і пересів на "Астон-Мартін"...”

Перший віце-прем’єр Азаров – це для дітей зразок "патріота": “Не вчіть рідної мови, будьте скупими і безпринципними - і станете більше, ніж просто міністром”. Біографію нашого прем’єра дітям до шістнадцяти краще не знати. Бо як візьмуть собі за приклад, тоді вже одна дорога буде – самі знаєте куди.

Насправді, хоч як я хвалилася своїм малюком, я чудово знаю, що ні він, ні учні початкових класів, на яких націлена ця книжка, щонайменше половини слів не зрозуміють. Але якщо їм розповісти простими словами головне, це надовго западе у їхні маленькі світлі голови.

Тому своєму синові я нізащо не читатиму книгу “Мій уряд”. Занадто багато потім доведеться спростовувати. А він вважатиме, що я брешу.

Наталка Лущенко, Київ

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter