Думка У країні вже були три генпрокурори, два губернатори Київської області, тепер ось двоє голів Центрвиборчкому намалювалися.
Президент розпустив парламент, а той не розпустився. Вірніше, розпустився, але зовсім в іншому сенсі. Так і заявили наші найдорожчі обранці відкритим текстом, мовляв, грошей на позачергові вибори не дамо, і не сподівайтеся. Та ще й заборонили головам Мінфіну і Центробанку перераховувати гроші в ЦВК. Будь-які і у будь-якому вигляді.
Азаров усіх охочих одержати гроші на вибори відправляє прямим ходом до Ющенка з Тимошенко. Мовляв, у їхніх списках мільйонерів – як наполеонів у жовтому будинку, нехай скинуться. І що? Профінансують вибори в приватному порядку? Оригінальний підхід.
Президент розпорядився вибори провести. Юлія Тимошенко твердить, що Ющенко накаже, і гроші знайдуться. Цікаво, а як чиновники виконуватимуть два взаємовиключні рішення? У порядку надходження, чи що?
А поки Давидович залишився без фінансування і, мабуть, без зарплати. Шуфрич вважає, що він цього ще не помітив, але відчує на собі в найближчому майбутньому. Між іншим, той же Давидович – людина підневільна. Його діяльність на посту глави ЦВК чітко регламентується законодавством, і ніякої недоторканності, на відміну він наших горезвісних представників-законодавців, йому не світить.
Рахувати гроші в чужих кишенях – улюблена національна забава України на всі часи. Он і політики, незалежно від «масті», навіть на мітингах, і навіть незважаючи на те, що країна знову тріщить по береговій лінії Дніпра, більше 5 хвилин риторики в стилі «єднання і розвиток демократичного суспільства» не витримують.На те саме «бабло» скочуються.
І ще на волю народу кивають. Старанно «забуваючи», що воля народу – це не кількість учасників мітингів. І вже тим більше, не цифра, названа цих мітингів організаторами. Ні в які два Майдани 47 мільйонів не впхнути. Навіть утрамбувавши їх як кільку в банку.
Не менше наші політики полюбляють апелювати до закону. “З кров`ю” видираючи шматки, що вони особливо вподобали, і старанно забруднюючи все, що суперечить заявленій позиції. А Віктор Ющенко раз у раз повторює, що Закон у нас – один на всіх. Тим більше Основний.
Закон він, може, і один, а тлумачення – як мушки-дрозофіли розмножуються. «Антикризова» (чи як там її?) коаліція проголосила себе Конституційним Судом, кожен коаліційний міністр, включаючи Лавриновича – теж. Наввипередки тлумачать конституційність президентського указу.
Складається враження, що одного екземпляра Конституції на всіх коментаторів, які активізувалися, вистачить з лишком. Якщо розірвати його на шматки, і кожному видати той, що йому найбільше до вподоби. Здається, навіть зайві залишаться. Як мінімум, ті, в яких йдеться про обов`язки.
Віра Сорока, м. Київ
