В умовах, коли опозиція деморалізована, а нові політики не поспішають виявлятися навіть на регіональному рівні, головним супротивником Віктора Януковича на наступних президентських виборах може стати український народ. Звичайно, якщо для цього вистачить самоорганізації і свідомості.
Віктор Янукович вже декілька років очолює рейтинг популярності українських політиків. Лідер найбільшої партії, з лютого 2010-го глава держави – формальних підстав для першості достатньо. Віктор Федорович, смію припустити, звик до одноосібного лідерства, яке йому за великим рахунком забезпечили опоненти, що стояли в 2004-му році на Майдані. Їх протистояння в подальші роки стало справді братовбивчим. Ні Віктор Ющенко, що фактично пішов на дострокову політичну пенсію, ні Юлія Тимошенко, яку обкладають кримінальними справами, як хижака прапорцями, сьогодні реально конкурувати з Януковичем не можуть. Ті, хто знаходиться в другому опозиційному ешелоні, або мають фінансові труднощі, або знаходяться в тісних фінансових відносинах з українськими олігархами. Враховуючи ситуацію в інформаційному просторі, непросто буде достукатися до потенційних виборців і будь-якому новому політикові.
На президентських виборах 2004-го і в ході парламентської кампанії 2006 і 2007 років команда Віктора Януковича активно експлуатувала образ «ефективного господарника». Всій країні добре відомо, що в опозиції Віктор Федорович не радикалізувався, а скоріше чекав історичного шансу зайняти президентське крісло. Одержавши омріяне кермо влади і відважно відігравши назад конституційну реформу, Віктор Янукович спалив за собою мости. Тепер йому потрібні вагомі перемоги. Закони жанру вимагають добитися реальних успіхів у першій половині президентської каденції. Тому в кінці лютого можна чекати нового сплеску активності глави держави, приуроченої до річниці перебування на президентському посту. Хто знає – можливо, саме тоді буде здійснено реформу президентської адміністрації шляхом злиття і поглинання РНБО, яку від ліквідації рятує тільки конституційний статус. Але ці перетворення на верхніх поверхах піраміди влади мало цікавлять громадян України, сьогодні куди більше стурбованих власним виживанням.
У політичному позиціонуванні Віктора Януковича є видимими декілька проблем. По-перше, теза про наполегливого і ефективного президента знаходить підтвердження в підвищеній дипломатичній активності, але аж ніяк не у внутрішньополітичних рішеннях (відміну політреформи до них відносити не будемо). Хоча влада має в своєму розпорядженні ручну парламентську більшість, яка готова голосувати за все, що передадуть з Банкової, вона не продемонструвала власний варіант стрибка вперед. З такими темпами реформування країни заявлені Віктором Федоровичем амбітні цілі (входження в двадцятку провідних країн світу за рівнем розвитку) виглядають недосяжними. Схоже, фіналісти президентських перегонів один одного варті: у Тимошенко не було плану дій на випадок поразки, а в Януковича не виявилося пакету заготовлених рішень на випадок перемоги.
Оголошений роком радикальних перетворень 2011-ий ще може стати таким, якщо буде виконано ряд умов. Мабуть, головна з них: затягування пасків має поширюватися на всю країну, а не обриватися на рівні великого бізнесу. Зменшення витрат на органи влади, підвищення реальних доходів населення і скорочення надприбутків вітчизняних завсідників Forbes – політично єдино вірне рішення. Виправдала б себе ставка на малий і середній бізнес, але президент, схоже, не знає, що конкретно запропонувати підприємцям, щоб зробити їх підконтрольними. Тому в діалозі влади і малого і середнього бізнесу своє вагоме слово ще скажуть фіскали.
Є й ще один нюанс – українська влада за всього показного інтересу до євроінтеграції жваво переймає російський політичний досвід. Мабуть, за винятком тандемократії. Так от – перенесення на вітчизняний грунт ідеології обожнювання президента, навіть з розширеними повноваженнями, уявляється вкрай малоефективним. Януковичу куди вигідніше навчитися регулювати свій рейтинг, ніж прагнути стати лідером нації. Управління популярністю дозволить главі держави вийти на пік форми напередодні старту президентської кампанії. Звичайно, якщо він хоче виграти наступні вибори.
Недооцінка власного народу – одна з найпоширеніших у світовій історії помилок. Сьогодні Віктор Федорович керує країною, не заручившись підтримкою більшості виборців, що проголосували 7 лютого 2010 року. Цікаво, що буде, якщо на виборах-2015 проти діючого президента проголосує більшість, навіть не віддавши перевагу іншому кандидатові. Сьогодні такий варіант виглядає фантастичним, але чи багато хто вірив у можливість Майдану восени 2004-го? З іншого боку, радіти такому сценарію можуть тільки адепти ідеї про Україну як failed state.
Євген Магда
