Про це сказав він сказав в інтерв’ю радіостанції “Голос Америки”.
“Звичайно, ці 19 місяців у бетонному мішку не могли не вплинути на мене. Фізичний стан, безумовно, не є найкращим. Півроку я просив медогляду. Потім ще півроку від мене приховували виявлений діагноз. Повноцінного лікування я так і не добився. Наодинці лікарі говорять про необхідність термінової госпіталізації, але в складі комісії підписують заготовлені тюремним департаментом рекомендації пити анаболіки та креон. Проте постійно просити у влади лікування вважаю для себе неприйнятним. Я вирішив добитися цих своїх прав через скаргу до Європейського суду з прав людини”, - сказав Ю.Луценко.
Водночас він зауважив, що морально почувається добре. «З моральним самопочуттям все набагато краще. Гостре протистояння із режимом дає відчуття єдності того, в що я вірю, що я говорю і що я роблю. Дуже допомагає підтримка рідних, друзів та листів від простих людей. Я повний оптимізму і планів на майбутнє», - зазначив екс-міністр.
За словами Ю.Луценка, він сповна використовує час у СІЗО для поповнення знань. “210 прочитаних за цей час книжок серйозно допомогли мені провести внутрішню дискусію і посилити свої переконання. Напевно, я став терплячішим. Але залишився вірним своєму гаслу «Не боятися в мріях! Не відступати в діях!», - додав він.
При цьому екс-міністр висловив думку, що не просто так його помістили у блок слідчого ізолятора для «пожиттєво ув’язнених, а в сусідній камері сидить вбивця міліціонерів». За його словами, Лук’янівська в’язниця збудована у середині ХІХ століття і, згідно з «Оксфордською історією в’язниць», входить до системи «тюрем залякування». «Але, чесно кажучи, дикунські умови утримання не вплинули на мене аніскільки», - наголосив він.
Разом з тим Ю.Луценко зазначив, що тяжче було витримувати психологічний тиск. За його словами, «роздруківки з камерної системи відеоспостереження носять «на гору» для втіхи замовників. Звичайно, я усвідомлював, що мене випробовують, водячи по коридорах Генпрокуратури на довгому ланцюгу в наручниках, позбавляючи їжі та туалету на 10-12 годин. Найпаскудніше було, коли у відкриті двері мені ніби випадково показали, що старшого сина викликали на допит. Але все це відпало дуже швидко через співчуття і повагу, яку я бачив в очах і відчував у рукостисканнях персоналу, міліціонерів, лікарів, більшості ув’язнених. Це зняло з мене величезний психологічний тягар», - підкреслив він.
При цьому Ю.Луценко додав, що “єдине, чого неможливо позбутися, – турботи про сім’ю”.
