Підпишіться на нас в Google
1 березня 1982 року о 3:57 за київським часом космічна станція "Венера-13" дісталася поверхні Венери, витримавши майже годинний спуск крізь пекельну атмосферу. Замість запланованих 32 хвилин вона транслювала дані цілих 127 хвилин, майже вчетверо перевищивши очікування інженерів, пише Space Daily.
Як зазначають у джерелах, "Венера-13" встигла пробурити поверхню, перемістити пробу до аналітичної камери, з'ясувати хімічний склад породи та надіслати на Землю перші в історії кольорові панорами чужого світу. Усе це відбувалося в пекельних умовах, де тиск у 89 разів перевищує земний, а неймовірна спека здатна легко плавити свинець.
Чутливі прилади заховали в міцну титанову капсулу з потужною термоізоляцією. Перед стартом до планети спускний апарат охолодили, проте в розпеченій атмосфері відведення тепла стало неможливим: ззовні було на сотні градусів гарячіше, ніж усередині. Саме тому науковці заздалегідь вважали 32 хвилини абсолютною межею працездатності електроніки.
Згідно з хронікою польоту, усе почалося 30 жовтня 1981 року, коли станція вирушила в політ разом із головним кораблем. 27 лютого наступного року посадковий модуль від'єднався, а ще за два дні увійшов у густі хмари Венери. Спершу падіння гальмував тепловий щит, потім розкрився парашут, щоб прилади встигли дослідити атмосферу, і зрештою апарат плавно сів у районі Феба зі швидкістю близько 7,5 метра за секунду. Головний корабель водночас пролетів повз Венеру на відстані 36 тисяч кілометрів, приймаючи всі дані з поверхні та пересилаючи їх додому, на Землю.
Перші кольорові панорами
До "Венери-13" радянські місії вже кілька разів "відкривали вікно" на цю планету: у 1975 році "Венера-9" передала перше в історії зображення з поверхні іншого небесного тіла, за нею – "Венера-10", але обидві панорами були чорно-білими. "Венера-11" і "Венера-12" мали кольорові камери, проте не змогли скинути захисні кришки об'єктивів.
"Венері-13" пощастило більше: два панорамних телефотометри, спрямовані у протилежні боки, успішно позбулися захисних кришок. Знімки формувалися не так, як сучасні цифрові кадри – камери сканували картинку лінія за лінією через кольорові фільтри. У результаті вийшли зображення кутастих кам'яних плит під оранжево-коричневим небом, із деталями посадкового кільця та самої станції на передньому плані. За каталогом архіву космічних наукових даних NASA, із 127-хвилинної сесії на поверхні збереглося 14 знімків, хоча в різних джерелах ця цифра трохи відрізняється залежно від методики підрахунку завершених панорам.
Як свідчать матеріали дослідників, фотозйомка була лише частиною місії. На борту станції працював невеликий бур зі спеціальним сканером-спектрометром. Одразу після посадки апарат узяв пробу каміння та затягнув її всередину в герметичну камеру. Там прилад просвітив зразок рентгенівськими променями і з'ясував, що порода на Венері дуже схожа на земний вулканічний базальт, багатий на калій.
За історичною довідкою NASA, саме "Венері-13" належить перший аналіз ґрунту Венери, а також вимірювання складу атмосфери, електричних розрядів у хмарах та їхніх характеристик. Щоправда, слово "ґрунт" тут умовне – насправді йдеться про пухкий поверхневий матеріал і подрібнену породу, а не про ґрунт у земному, біологічному розумінні.
Пізніше "Венера-14" і "Вега-2" досліджували склад ґрунту в інших точках, а орбітальний радар додав регіональних даних, однак настільки детальної мережі спостережень, як на Марсі, у науковців щодо Венери досі немає.
Інші новини космосу
Раніше ми писали, що комета Галлея знову прямує до внутрішньої частини Сонячної системи і 28 липня 2061 року пройде перигелій – найближчу до Сонця точку своєї орбіти. Наступного такого зближення доведеться чекати аж до 27 березня 2134 року, тож для багатьох, хто живе сьогодні, 2061-й стане єдиним реальним шансом побачити цю комету на власні очі. За даними NASA, спостереження за нею тривають уже понад дві тисячі років, а звичне уявлення про 76-річний цикл є лише приблизним – насправді інтервал між появами коливається від 74 до 79 років.
