Підпишіться на нас в Google
Вчені виявили ДНК вірусу віспи овець у середньовічних рукописах, виготовлених зі шкіри тварин. Дослідження опубліковано 2 вересня в журналі Science Advances. Автори отримали 21 новий геном вірусу і вважають їх найдавнішими геномами представників родини поксвірусів із усіх, що коли-небудь були знайдені.
Вірус виявили на 17 пергаментних аркушах, що зберігалися в європейських бібліотеках та архівах. Серед них – сторінки Йоркського Євангелія, створеного в Кентербері приблизно в 990–1020 роках і збереженого в Йоркському соборі. ДНК вірусу також виявили в латинському глосарії близько 800 року, копіях послань апостола Павла та інших середньовічних документах. Ще один позитивний зразок було отримано з аркуша паперу XV століття.
Дослідники вивчили 754 зразки, зокрема археологічні останки овець та старовинні пергаменти. Для аналізу стародавніх рукописів реставратори обережно стирали поверхню аркуша гумкою, а отриманий пил використовували для виділення ДНК.
Віспа овець – важке вірусне захворювання, споріднене з натуральною віспою людини. У неімунному стаді захворюваність може сягати 75–90 %, смертність – близько 50 %, а серед молодих тварин – 100 %. Хвороба різко знижує виробництво молока, вовни та м’яса і залишає пошкодження на шкірі.
Особливо несподіваним стало те, що з 17 заражених аркушів 10 були виготовлені з телячої шкіри, чотири – з козячої і лише три – з овечої. Вчені поки не можуть точно пояснити це. Можливо, вірус дійсно заражав інших тварин, або ДНК переносилася між шкурами під час обробки. Не виключено й забруднення сусідніх сторінок або використання овечих матеріалів під час виготовлення та ремонту пергаменту.
Найдавніші сліди вірусу виявили не в книгах, а в зубах овець. Один зразок походить із поселення бронзової доби Миржик у Казахстані й датується приблизно 1875–1645 роками до нашої ери. Інший зразок знайшли на території Алтайського краю Росії. Отже, вірус віспи овець існував уже близько 3500–3800 років тому.
Генетичний аналіз показав, що вірус за цей час змінився відносно мало. Дев’ять генів, які були інактивовані у сучасних вірусах віспи овець, уже не функціонували в стародавньому зразку з Казахстану. Це означає, що ключова адаптація вірусу до овець могла завершитися приблизно 4000 років тому.
Вчені вважають, що старовинні бібліотеки можуть стати справжніми "архівами" древніх інфекцій. Пергамент виготовляли зі шкіри тварин, тому разом із текстами він здатний зберігати генетичні сліди хвороб, що вражали стада тисячі років тому. Дослідники сподіваються таким чином знайти стародавні геноми інших споріднених вірусів – віспи кіз та вірусу вузликового дерматиту великої рогатої худоби.
Нагадаємо, раніше УНІАН повідомляв, що новий штам віспи мутує швидше, ніж очікувалося. Зокрема, вірус активно поширюється в країнах Африки.
