Цією темою передусім зобов’язана серйозно займатися літературно-мистецька критика. Але т. зв. критика або ніяковіє перед новомодніми віяннями, або підохочує гвалтівників суспільної моралі. Нормальному ж критикові не треба бути психоаналітиком, аби в “польових дослідженнях”, у інших фізіологічних, чи навіть зоологічних, неввгамовно-брутальних фантазіях на сторінках книжок, на театральній і естрадній сцені та кіноекрані розгледіти особисті сексопатологічні рефлексії авторів, які сповнені непотамованого намагання принизити своїх партнерів, а відтак і всю публіку через нездатність реалізувати в собі звичайні природні інстинкти й досягти чистоти душевних, еротичних переживань. (Давньогрецьке еротика, як і латинське секс, означає любовні первини, чуттєві переживання між різними статями – чоловіком і жінкою, а їх покровитель – бог кохання Ерос).
Яка ж різниця між еротикою і порнографією (від грецьк. порнос – розпусник)? Така сама, як між коханням і розпустою. А ось наші т. зв. законотворці ніяк не визначать цієї різниці в законі, який захищав би суспільну мораль (не кажучи вже про психічне здоров’я нації) від порнографічного зухвальства в літературі, пресі, театрі, естраді, кіно, малярстві... І не означать, бо політична проституція так само оскверняє і розтліває мораль, совість, як і продаж тіла. Більше того, у ВРУ досить прихильників нетрадиційної орієнтації, які на догоду євросоюзівському лібералізму здатні узаконити в нашій країні одностатеві шлюби, аби розтоптати в людях залишки моралі, культури і з агресивним нахабством продемонструвати перед світом, що в Україні немає нічого чистого й гідного поваги. І цьому неоліберальному віянню вже служать зі слинявою запропадливістю ментальні гвалтівники в спідницях і в штанях, серед яких помітні й сивочолі. Саме вони створюють те розтлінне середовище, на тлі якого нинішні владці демонструють з розгнузданою брутальністю і цинізмом свій антиукраїнський інтелектуальний стриптиз, у порівнянні з яким звичайна порнографія видається невинною забавкою.
І що думати-гадати звичайним людям, передусім незрілій молоді, коли інтелектуальна й фізіологічна патологія, матюччя, порно смакуються у кулуарах і виносяться на привселюдний показ, коли без порнографії (словесної чи візуальної) не обходиться жодне шоу? Вже майже неймовірним здається, що донедавна найціннішим духовним скарбом українців була їхня висока моральність, а цнотою відзначалися не тільки дівчата, а й хлопці. Німецькі лікарі, які проводили медогляд остарбайтерів під час війни, дивувалися, що майже всі українські дівчата виявилися незайманими – для західноєвропейців це було майже неймовірне.
А нині неймовірно масштабно й цинічно розгортається в Україні індустрія розтління, санкціонована аморальними антиукраїнськими владцями й підготовлювана псевдомистецьким паскудством, через пригнічення й деформацію суспільної психіки. Усе це перебуває не тільки поза сферою культури, як системи традиційної духовної орієнтації, а й поза дією законів природи й права. Тому весь цей соціально небезпечний розгул потребує належних висновків психоаналітиків і відповідних дій криміналістів.
Олександр ШОКАЛО
