Підпишіться на нас в Google
Кінбурнська коса - один із найунікальніших природних вузлів Чорноморського узбережжя. Руйнування, пожежі та постійне турбування тварин змінили не лише зовнішній вигляд території, а й порушили її внутрішні природні процеси. Еколог Валентин Щербина у розмові з УНІАН пояснив, чим унікальна ця територія, які найбільш небезпечні наслідки війни часто не видно одразу та скільки часу знадобиться Кінбурнській косі для відновлення.
Чим унікальна Кінбурнська коса і чому її вважають однією з найцінніших природних територій не лише України, а й Європи? Які екосистеми та природні комплекси зосереджені на цій території?
"Коли люди чують словосполучення Кінбурнська коса, пересічний громадянин уявляє собі якусь вузьку смугу піску між морем і лиманом. А насправді це значно більше, ніж просто коса. Це цілий природний світ, який формується там тисячі років і став одним із найунікальніших ландшафтів України, завдяки цьому", - наголосив еколог.
Назва "Кінбурнська коса" давно стала своєрідним символом усього Кінбурнського природного комплексу. Водночас географічно коса є лише частиною Кінбурнського півострова. Саме про цей природний комплекс як єдину екосистему йтиметься далі, наголосив він.
Еколог також пояснив, що Кінбурнська коса розташована у місці, де зустрічаються Чорне море, Дніпро та Дніпровсько-Бузький лиман. Це унікальний природний вузол, у якому одночасно взаємодіють морські, лиманні, прісноводні та наземні екосистеми. Саме таке поєднання природних умов трапляється досить рідко.
"Якщо дивитися на Кінбурн зверху на карті, може здатися, що це лише велика піщана територія. Але варто пройти всього кілька сотень метрів - і ландшафт повністю змінюється. Тут можна побачити піщані степи, рухомі дюни, заболочені низини, солончаки, солоні та прісні озера. На території коси також є дубові гаї, невеликі березові насадження, вільхові ліси, заплавні території, плавні, морське узбережжя та мілководдя", - додав Щербина.
Основні природні комплекси та ландшафти Кінбурнської коси:
- Піщані степи - великі відкриті території з рослинністю, яка пристосувалася до посушливих умов і бідних піщаних ґрунтів.
- Рухомі дюни - ділянки з піщаними пагорбами, які постійно змінюються під впливом вітру.
- Заболочені низини - вологі території, де формуються особливі умови для розвитку специфічних рослин і тварин.
- Солончаки - ділянки з підвищеним вмістом солей у ґрунті, де можуть виживати лише спеціально пристосовані види.
- Солоні та прісні озера - водойми з різним хімічним складом води. Частина з них може змінювати рівень солоності залежно від опадів, водообміну з морем і лиманами.
- Дубові гаї та березові кілки - унікальні для цієї території лісові ділянки, які збереглися на вузькій смузі суші між водними просторами.
- Вільшняки та вологі лісові угруповання - рослинні комплекси, які формуються у місцях із високою вологістю.
- Заплавні території та плавні - ділянки, пов’язані з водним режимом, де розвиваються очеретяні зарості та інша вологолюбна рослинність.
- Морське узбережжя з мілководдям та затоками - території, де поєднуються морські та суходільні екосистеми, створюючи умови для великої кількості видів.
І ця мозаїка різних середовищ створює умови для існування великої кількості видів рослин і тварин та робить Кінбурськукосу одним із найцінніших природних місць України.
"Для еколога, от для мене, Кінбурнська коса - це не просто якась територія - це, я б сказав, лабораторія під відкритим небом, де можна одночасно спостерігати взаємодію природних процесів майже без господарського втручання, що важливо. Особливу цінність там становлять піщані степи, такі ділянки гарні. На перший погляд вони можуть здатись безжиттєвими, але насправді це одна з найскладніших екосистем України. Рослини тут пристосувалися жити в умовах, де майже нема води, сильний вітер, постійно переноситься пісок, а влітку його поверхня може нагріватись до температури небезпечної навіть для більшості комах", - пояснив експерт.
Саме здатність виживати у постійно мінливому середовищі зробила екосистему Кінбурнської коси такою унікальною. Особливу роль тут відіграють численні озера, яких на території коси дуже багато. Серед них є як солоні та солонуваті водойми, так і прісні. Деякі озера можуть змінювати рівень солоності залежно від кількості опадів, рівня води в морі та зв’язку з лиманними водами.
Для багатьох живих організмів навіть невелика зміна солоності може бути вирішальною. Тому кожне озеро на Кінбурнській косі фактично є окремою маленькою екосистемою зі своїми особливостями.
"Важливо розуміти, що Кінбурнська коса - це не просто сукупність окремих природних об’єктів. Уся територія працює як єдиний живий організм, де кожен елемент пов’язаний з іншим. Саме тому екологи у всьому світі вже починають говорити частіше не про окремі види, знакові, рідкісні, а про функціонування ландшафту. Якщо випадає хоча б одна з важливих ланок, поступово починає змінюватися вся система", - пояснив експерт.
Для України Кінбурнська коса має й надзвичайно важливу стратегічну цінність. Це один із небагатьох куточків північного узбережжя Чорного моря, де природні комплекси збереглися майже без істотного втручання людини. Багато подібних територій у Європі, які колись мали схожі природні умови, давно забудовані, розорані, осушені або перетворені на курортні зони. Узбережжя там часто зайняті базами відпочинку, готелями та іншою інфраструктурою. Натомість Кінбурнська коса до початку повномасштабної війни залишалася місцем, де можна було побачити яким було північне узбережжя Чорного моря до того, як людина почала масштабно його змінювати.
Масштаб природної цінності Кінбурнського півострова добре ілюструє ще один факт. На його території зосереджено одразу кілька природоохоронних об'єктів різного рівня. Тут розташовані дві ділянки Чорноморського біосферного заповідника, Національний природний парк "Білобережжя Святослава", Регіональний ландшафтний парк "Кінбурнська коса", а також водно-болотні угіддя міжнародного значення Ягорлицька затока. Це означає, що міжнародну цінність має не окрема ділянка, а практично весь природний комплекс півострова.
Таке поєднання природоохоронних територій різного статусу на відносно невеликій площі є радше винятком, ніж правилом. Воно свідчить про надзвичайно високу концентрацію цінних природних комплексів і процесів, які мають значення не лише для України, а й для всієї Європи.
Якої шкоди природі Кінбурнської коси вже завдали бойові дії, пожежі та військова присутність?
Кінбурнська коса зазнала значних пошкоджень через війну - зокрема через пожежі та постійну військову присутність, каже Щербина.
Коли люди бачать сучасні фото коси, найчастіше вони звертають увагу на видимі наслідки: згарища, пошкоджені дерева, вирви від вибухів. Але для екологів це лише "верхівка айсберга". Видимі руйнування можна порівняти з опіками на шкірі, проте значно важливіше зрозуміти - що відбувається з "внутрішніми органами" - всередині екосистеми.
Найбільша небезпека полягає у невидимих змінах: порушенні природних процесів, які забезпечують стійкість і відновлення території. І саме ця прихована шкода може залишатися ще довго після завершення бойових дій, наголосив еколог.
"І про це мало хто говорить, багато інколи говорять про втрату червонокнижних видів, про те, що ліс згорів. А всередині що? Мало хто може сказати. І ми звикли оцінювати руйнування за тим, що можемо побачити, скільки гектарів там згоріло. Насправді для природи значно важливіше інше питання: ця екосистема продовжує працювати зараз, чи уже доконує, чи вона у стані коми? Природа - це не музей, де головне зберегти кожен із експонатів. Це жива система. Цінність цієї системи полягає в здатності постійно народжувати нове життя, самовідтворюванні", - наголосив експерт.
Щоб говорити про здатність Кінбурнської коси до самовідновлення, спочатку потрібно оцінити масштаб завданої шкоди, додав він.
Кінбурнська коса - це не статичний ландшафт. На її стан постійно впливають море, вітер, пісок, підземні води, лимани, рослинність і шторми.
Вітер формує та переміщує дюни, які захищають внутрішні озера від проникнення морської води під час штормів, пісок постійно рухається, а рослини своїм корінням "тримають" ці ділянки.
"Війна руйнує природні процеси, які формувалися, узгоджувалися між собою впродовж тисячоліть. Ось, наприклад, пожежі. Багато хто думає, що згоріла рослинність, ну, згодом вона відросте, але на Кінбурнська косі рослинність виконує значно важливішу функцію, ніж просто милує наше око, бо коріння рослин утримує піски, запобігає їх надмірному переміщенню і допомагає зберегти якраз характерний рельєф. Якщо цей покрив вигорів на великих площах, або був зруйнований важкою технікою, вітер починає переносити пісок значно активніше. Поступово можуть змінюватися образи дюн, і це змінює умови існування рослин і тварин. Для людини це майже непомітно в короткий проміжок часу, а для природи це означає, що змінюється саме середовище життя", - зазначив еколог.
Особливо важливими для екосистеми Кінбурнської коси є її численні невеликі озера, які існують завдяки природному балансу між морем, лиманом, підземними водами та піщаними ґрунтами. Навіть незначні зміни рельєфу через вибухи, будівництво укріплень чи рух важкої техніки можуть порушити рух води. У результаті водойми можуть почати пересихати, ставати більш солоними або втрачати свій звичний водний режим - а для багатьох рослин, комах і земноводних це єдине середовище існування.
Ще одна серйозна, але майже непомітна для людини проблема - фрагментація природних середовищ. Іноді вона може бути навіть небезпечнішою, ніж окремі пожежі чи фізичне руйнування територій.
Річ у тому, що тварини протягом року переміщуються між різними ділянками: на одних шукають їжу, на інших розмножуються, в окремих місцях ховаються від негоди. Але коли між цими ділянками з’являються окопи, мінні поля, випалені території або зони активних бойових дій, ландшафт починає розпадатися на окремі ізольовані фрагменти.
Уявіть намисто. Його цінність не лише в окремих намистинах, а в нитці, що їх поєднує. Якщо нитка рветься, намистини залишаються, але намисто перестає існувати. Так само і ландшафт. Його цінність - не лише в окремих озерах, дюнах чи лісах, а у зв'язках між ними, додав Щербина.
Через таку ізоляцію великі популяції тварин можуть розпадатися на маленькі групи. Їм стає складніше знаходити партнерів для розмноження, переміщуватися та розселяти молодих особин. У результаті поступово зменшується генетичне різноманіття, а це робить види більш вразливими до хвороб, змін клімату та інших загроз.
"Настає інбредна депресія, є такий фактор, внутрішньовидове змішування в результаті цього - ослаблення попуяції, і будь-яка нова пожежа, посуха чи інший несприятливий фактор, шторм навіть, може повністю знищити цю локальну популяцію", - наголосив еколог.
Ще одна серйозна проблема для Кінбурнської коси - забруднення через бойові дії. Кожен вибух залишає після себе не тільки вирви у піску чи ґрунті, а й утворені під час вибуху небезпечні речовини, які потрапляють у навколишнє середовище.
Для приморських екосистем така ситуація особливо небезпечна, адже вода постійно переміщує ці речовини між озерами, лиманами та морем. Наслідки такого забруднення можуть проявитися не одразу. Деякі сполуки здатні накопичуватися в природі та впливати на екосистеми навіть через роки після завершення бойових дій - причому не обов’язково лише в тих місцях, де відбулося первинне забруднення.
Окремим фактором впливу є постійне турбування тварин через вибухи, рух бронетехніки, польоти дронів та військову присутність. Такий постійний стрес суттєво змінює поведінку багатьох видів.
"Водночас не варто робити висновок, що природа Кінбурнськоїкоси втрачена назавжди. Приморські екосистеми мають високу здатність до відновлення, адже протягом тисячоліть вони пристосовувалися до штормів, посух, зміни берегової лінії та постійного руху пісків. Однак ця здатність має межі. Після деокупації важливо буде оцінювати не лише кількість згорілих гектарів чи пошкоджених ділянок.. Головне питання після деокупації звучатиме не так: "Що вціліло?". Головне питання буде іншим: "Чи залишилася в природи здатність знову народжувати життя?". Саме це і є справжнім показником її здоров'я.", - підсумував експерт.
Що сталося з тваринами та птахами, які жили на косі до початку повномасштабної війни? Які рідкісні види мешкали там і як війна вплинула на них?
За словами еколога, пожежами ушкоджено 4-5 тис. га ландшафтів Кінбурну - частина тварин і птахів загинула безпосередньо через пожежі, вибухи, руйнування місць гніздування, браконьєрство окупантів. Особливо вразливими були молоді особини та пташенята. Інші види були змушені залишити територію та змінити свої ареали.
Ті види, які залишилися, продовжують існувати під сильним впливом стресу. У них змінюються маршрути пошуку їжі, порушуються цикли розмноження, зникає стабільність популяцій.
Головна проблема полягає в тому, що війна змінює саму структуру життя всієї екосистеми, порушує зв’язки між видами та природними процесами, які формувалися протягом дуже тривалого часу, каже Щербина.
Чи правда, що Кінбурнська коса є одним із найважливіших місць міграції птахів в Україні? Як війна вплинула на цей процес?
Щодо рідкісних видів, він пояснив, що на Кінбурнській косі їх не так багато видів. Це пов’язано з особливостями самої території: тут складніше сформуватися видам, які тисячоліттями жили б лише на одній обмеженій території.
"Для появи ендеміків потрібні більш стабільні умови, наприклад, як на Крейдяних скелях. А Кінбурнська коса - це територія постійного руху. Тут швидко змінюється середовище. Так, тут були орхідеї (одне з найбільших полів в Європі), рожеві пелікані, дельфіни, червонокнижні комахи степів, наприклад, ендемічний мурашка (Tapinoma kinburni). Але Кінбурнська коса має величезне значення передусім для мігруючих видів птахів. Вона є частиною важливого чорноморського міграційного коридору, яким щороку переміщувалися сотні тисяч, до мільйона пернатих", - пояснив еколог.
Для багатьох видів (лелеки, журавлі, гуси, качки та кулики) - це не лише місце відпочинку під час перельотів, а й важлива зупинка, де вони можуть відновити сили перед подальшою міграцією на 500 кілометрів.
"Цей коридор міграційний є не тільки українським, він є елементом загальної європейської міграційної системи. І регулюється низкою міжнародних угод, Боннською конвенцією (Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин) і Афро-євразійською угодою про збереження мігруючих водно-болотних птахів (AEWA), Рамсарською конвенцією про водно-болотні угіддя. І якраз у цій системі Кінбурнська коса є вузлом, де зупиняються птахи для відновлення енергії, відгодовуються під час міграції", - пояснив Щербина.
Більшість людей думає, що перелітний птах просто летить із точки А в точку Б. Насправді він рухається від однієї природної "станції" до іншої. Так само, як автомобіль долає далеку дорогу від однієї заправки до наступної. Саме такою станцією є Кінбурн, однією з важливих наступних зупинок є Кизилирмак (Туреччина). Міграції через моря та континенти потребують величезних енергетичних витрат, і такі природні "зупинки" є критично важливими для виживання багатьох видів. Кінбурнська коса відіграє цю роль завдяки своєму розташуванню, мілководдям, лиманам, піщаним узбережжям і різноманітній рослинності, які створюють багату кормову базу для птахів.
Через руйнування природних територій війна порушила ці маршрути. Коли одна із таких "заправочних станцій" для птахів зникає або стає непридатною, птахам доводиться змінювати шлях, долати більші відстані без відпочинку та використовувати менш безпечні місця для зупинок.
У результаті зростають енергетичні витрати, а шанси на виживання зменшуються. Найбільше це впливає на молодих птахів та ослаблених особин, яким складніше витримати такі зміни. Втрата функціональності цієї "станції" через війну має каскадний ефект на весь міграційний шлях.
"Частина територій, на яких зупинялися птахи, стала зоною постійної небезпеки через вибухи, пожежі, рух тої самої важкої техніки. Дронова активність дуже серйозно впливає на перелітних птахів, вони їх лякають.
І це призводить до того, що птахи починають уникати цих ділянок навіть за наявності кормових ресурсів. Наявність такої техніки не впливає на мікрофлору та мікрофауну озерну: десь є той танк, та і є. Але фактор турботи, він дуже важливий для птахів", - підсумував експерт.
Своєю чергою, птахи брали участь у кругообігу речовин: переносили поживні елементи, збагачували водойми, впливали на стан ґрунтів і водних екосистем, перемішуючи мул. Хижі птахи також виконували роль природних "санітарів", поїдаючи ослаблених або загиблих тварин.
Коли Кінбурнська коса знову опиниться під контролем України, які екологічні втрати можуть виявитися найболючішими, і скільки часу знадобиться природі для відновлення?
Після повернення території люди зазвичай очікують, що природа швидко відновиться. Проте у випадку Кінбурнська коси йдеться не лише про пошкоджені ділянки, а про порушення роботи всієї екосистеми, знову підкреслив еколог.
Найбільші втрати пов’язані з кількома взаємопов’язаними процесами. Перший - це фрагментація ландшафту, коли природна територія розривається на окремі частини й втрачає свою цілісність.
Другий серйозний наслідок - порушення водного режиму малих озер та прибережних низин. Ці водойми залежать від дуже тонкого балансу між морем, лиманом, підземними водами та піщаними ґрунтами. Будь-які зміни можуть вплинути на існування багатьох видів.
Ще одна проблема - порушення зв’язків між популяціями тварин і рослин. Кінбурнська коса витягнута вздовж узбережжя, тому багато видів існували як єдина система, переміщуючись між різними ділянками. Якщо ці природні коридори розірвані, окремі групи стають ізольованими, їм складніше розмножуватися та відновлювати чисельність.
"Головне - повернути зв’язність між ландшафтами, щоб Кінбурнська коса перестала бути набором окремих фрагментів і знову стала цілісною, живою екосистемою", - пояснює експерт.
Якщо говорити про часові масштаби відновлення Кінбурнськоїкоси, то вони різні для різних компонентів екосистеми.
Рослинність піщаних степів може відновитися відносно швидко - упродовж кількох років, максимум до 10. Натомість стабілізація дюн відбувається значно повільніше. Піщані форми рельєфу постійно змінюються під дією вітру, і для їх закріплення потрібен час, поки рослинність достатньо укоріниться і почне утримувати пісок.
Ще довше відновлюються гідрологічні режими. Це складні системи, які залежать від взаємодії моря, лиману, підземних вод і опадів, тому їх стабілізація може тривати десятиліттями.
"Найповільніше буде відновлюватися функціональна зв'язаність екосистеми. Тобто міграція видів між різними ділянками Кінбурнської коси, завдяки якій популяція тварин, і рослин, і птахів є стійкою, стабільною, пластичною і має виживати. Я б підвів рисочку, що ключовий наслідок і взагалі те, що ми очікуємо, це власне не відновлення природи до того стану, який був до окупації. Його не буде ніколи уже. Природа здатна витримувати дуже великі навантаження. Але лише до певної межі. Після переходу такого екологічного порогу вона вже не повертається до попереднього стану. Вона починає жити за новими правилами.
Природа після такого удару - як людина після важкого поранення чи контузії - живе, рухається, реагує. Але вже інакше.
Так само і ландшафт. Після війни він уже не стане таким, яким був.
Він сформує новий стабільний стан, з яким нам доведеться навчитися працювати.-
На Кінбурнському півострові росте велетенський дуб, який вважають одним із найстаріших дерев Миколаївщини. Він пережив турецькі фортеці, козацькі походи, дві світові війни, зміну імперій і державних кордонів. Можливо, переживе й цю війну. Але навіть якщо він залишиться стояти, це ще не означає, що природа навколо нього залишиться тією самою. Дерево може вижити. Ландшафт - змінитися назавжди", - підсумував він.
Вивчав географію і геоекологію у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Ветеран війни.
З 5 серпня 2023 року по теперішній час - віцепрезидент з військової екології та відновлення екосистем в Асоціації професіоналів довкілля (PAEW).
