Підпишіться на нас в Google
Мазанка - один із найдавніших і найпоширеніших типів українського житла, історія якого сягає тисячоліть. У коментарі УНІАН історик, етнограф, працівник Національного музею народної архітектури та побуту України Руслан Дубина розповів, чому саме цей тип будівництва став масовим, як змінювався з часом і чи зберігся він сьогодні. Водночас інженер-архітектор Всеволод Буравченко пояснив, чи можна збудувати хату-мазанку за сучасними технологіями.
Коли в Україні почали будувати мазанки та чому вони стали популярними?
Точно визначити, коли саме з’явилися хати-мазанки, складно, каже історик Руслан Дубина. Подібні житла з використанням глини будували на території сучасної України ще за часів Трипільської культури, тобто приблизно 6-7 тисяч років тому. Звісно, вони відрізнялися від традиційних українських мазанок, які ми знаємо сьогодні, але сам принцип використання глини для будівництва існував уже тоді.
Згодом населення цих територій змінювалося, змінювалися й будівельні традиції. У слов’янський період більш поширеними були землянки та дерев’яні зрубні будинки, адже лісів було достатньо, а дерево залишалося основним будівельним матеріалом.
Масове поширення хат-мазанок, ймовірно, почалося в середньовіччі, приблизно з XIII століття, особливо в лісостепових регіонах - на Середній Наддніпрянщині та Поділлі. Це було пов’язано зі зменшенням площ лісів: якісної деревини ставало менше, тому люди дедалі частіше використовували доступніші матеріали, насамперед глину.
"В XIX столітті, наприклад, ліси були приватною або громадською власністю. І будівельний матеріал був досить дорогим. Тоді якраз знову масово й перейшли до хат-мазанок. Сприяла цьому в основному саме нестача дерева і плюс до того, що глина - це найбільш доступний матеріал, вона всюди в Україні була і є: і Карпатах, і на Поліссі, і на Полтавщині, і на Поділлі. А на півдні взагалі з деревом дуже тяжко", - пояснив Дубина.
Яка технологія будівництва таких хат?
У більшості випадків такі будинки мали дерев’яний каркас. Основу становили дерев'яні стовпи, які або закопували в землю, або встановлювали на підвалини. Простір між ними заповнювали різними матеріалами: дошками, колотим деревом, лозою, очеретом чи спеціальними глиняно-солом’яними вальками. Після цього конструкцію обмазували глиною.
Існували й безкаркасні мазанки. Найчастіше їх будували на півдні України із саману - великих блоків із суміші глини та соломи. Такі блоки висушували, а потім використовували для зведення стін, подібно до цегли.
Хата-мазанка також потребує фундаменту, хоча підхід до його облаштування змінювався з часом. Якщо говорити про більш давні періоди, то до початку ХХ століття будинки часто зводили без класичного фундаменту. Їх могли ставити просто на землю або на так звані підвалини. У кращому випадку підвалини укладали на каміння. Такі конструкції могли служити десятки років, інколи майже століття, але з часом усе одно руйнувалися через вологу, просідання ґрунту та природний знос.
З появою більш сучасних технологій почали масово використовувати фундамент. Це зробило будівлі значно міцнішими: вони менше просідали, краще зберігали форму стін і були захищені від вологи та шкідників, зокрема гризунів, які могли потрапляти в будівлю з-під землі.
Чи правда, що в мазанці прохолодно влітку і тепло взимку?
Попри простоту конструкції, мазанки мали низку переваг, каже етнограф. Глиняні стіни справді добре зберігали тепло взимку та прохолоду влітку.
"Найбільша перевага - це якраз теплоізоляція, бо дерев'яні будинки все одно потрібно було утеплювати, щілини затикали мохом чи коноплями. А в більшості випадків навіть дерев'яний будинок обмащували зовні і всередині глиною для теплової ізоляції. А мазанки виходили і дешевшими, і, можливо, навіть теплішими, ніж дерев'яні хати", - зазначив експерт.
Щодо стійкості до вогню, то мазанки також мали певні переваги порівняно з повністю дерев’яними будинками. Хоча їхні дахи, вкриті соломою чи іншими легкозаймистими матеріалами, могли швидко загорітися, глиняні стіни зазвичай не згорали повністю.
"Якщо будинок втрачав дах, він швидко ставав непридатним для проживання, особливо якщо його вчасно не відремонтувати. Проте сама конструкція часто зберігалася. На відміну від зрубних хат, які могли вигоріти майже повністю", - пояснив фахівець.
Яку площу мали такі будинки?
Етнограф розповів, що у різні історичні періоди вона суттєво відрізнялася. У XIX - на початку XX століття типовий розмір житла був досить невеликим. У середньому загальна площа хати становила близько 40-50 м² разом із житловими та господарськими приміщеннями - кімнатою, сіньми, коморою тощо. Іноді траплялися ще менші будівлі, приблизно 30 м², які фактично складалися з однієї основної кімнати. Також вони мали маленькі вікна та низькі двері, аби утримувати тепло, каже експерт. Попри компактність, такі хати могли вміщувати 5-6 осіб і більше.
У другій половині XX століття хати стали просторішими - у середньому до 70-80 м², із вищими стелями, більшими вікнами.
Чи зараз будують такі хати, чи ця технологія вже відійшла?
"Як на мене, то будівництво таких хат - поодинокі випадки, які організовують ентузіасти своєї справи. Щодо самої технології будівництва, то думаю, що вона не занепаде, бо лишилось багато записів про неї, які в XIX та в XX столітті зібрали українські й не тільки етнографи. А щодо будівництва, то, мабуть, зараз більше надають перевагу вже ж сучасним матеріалам", - зазначив Дубина.
Але якщо поруч є доступна глина, то будівництво хати з цього матеріалу, зокрема із саману, є значно вигіднішим з економічної точки зору, зазначив етнограф. Щоправда такі будинки здебільшого підходять для проживання влітку, як дачі.
Скільки років може простояти добре доглянута мазанка?
"100 років вона має простояти, і зараз в селах є хати, яким понад 100 років, вони побудовані ще на початку XX століття і там навіть живуть люди. Щоправда, одна з хат, які я бачив, суттєво просіла в ґрунт - на 20-30 сантиметрів, через що вона стала помітно нижчою та частково деформувалася", - розповів історик.
У яких регіонах України сьогодні ще можна знайти справжні хати-мазанки і чи є на них попит?
"У більшості випадків - це південь України, Поділля, південна частина Полтавщини і Середня Наддніпрянщина. А також Черкащина. В інших місцевостях деінде вони також зустрічаються. В Карпатах переважно зрубні хати, бо дерева багато", - пояснив етнограф.
Чи користуються вони нині попитом?
Найчастіше продаються мазанки, збудовані у другій половині ХХ століття - приблизно 60-70-х роках, але такі будинки зазвичай купують не для постійного проживання, а як дачі або сезонне житло, каже Дубина.
"Загалом, я думаю, попит на сільську нерухомість невисокий. Це стосується навіть відносно нових цегляних будинків, не кажучи вже про старі мазанки. Вони частіше цікавлять ентузіастів або людей, які цінують традиційну українську культуру та шукають житло для відпочинку", - зазначив він.
"Вони реставрують такі хати. Також пам'ятаю, зверталася з Хмельниччини жінка, яка свою батьківську хату намагалася відреставрувати і розписати, і використовувати її для зеленого туризму. Зазвичай це з такою метою робиться", - підсумував експерт.
На що звернути увагу при купівлі старої мазанки?
Під час купівлі старої мазанки насамперед варто звернути увагу на стан фундаменту або підвалин. Від нього залежить загальна стійкість будівлі та її здатність прослужити ще певний час.
Далі слід оцінити дах: він має бути цілим, без протікань, адже саме через нього найшвидше руйнується вся конструкція. Не менш важливий стан стін. Невеликі поверхневі тріщини в глиняній основі можуть бути допустимими, однак глибокі або наскрізні тріщини, коли частини стіни фактично відходять, свідчать про серйозні проблеми. У таких випадках це вказує на пошкоджені або згнивші внутрішні дерев’яні конструкції, що зробить відновлення будинку дуже дорогим та складним, пояснив Дубина.
"Також у багатьох старих будинках відсутні, наприклад, ванна кімната чи санвузол, адже раніше вони не були обов’язковими. Це вже з часом підходи до будівництва змінилися під сучасні умови", - додав він.
Що вигідніше - відновити мазанку чи будувати новий будинок?
Все залежатиме від її стану. Якщо будинок збережений добре (цілий дах, міцні стіни, немає критичних тріщин у каркасі), часткове відновлення може коштувати відносно недорого і поступатися за ціною будівництву нового будинку.
Але якщо мазанка стара, з просіданням, гнилими дерев’яними конструкціями або глибокими тріщинами в стінах, ремонт перетворюється фактично на перебудову і тоді витрати можуть наближатися до вартості нового будівництва або навіть перевищувати його.
Чи можливо провести у мазанку комунікації?
"Спробувати можна, але дивлячись який стан цієї хати. Якщо це хата початку XX століття, то краще не експериментувати, бо там дерев'яний каркас може бути в дуже поганому стані. І сама глина, яка сама по собі досить крихка, може посипатися, якщо штробти стіни", - пояснив експерт.
Водночас у хатах, збудованих вже в другій половині ХХ століття, зазвичай у більшості випадків вже було підведено електрику, а в багатьох селах - також газ і водопостачання, каже Дубина.
Сучасний погляд на хату-мазанку
Чи можна сьогодні побудувати нову хату-мазанку за сучасними технологіями, і чи буде це дешевше за будинок із цегли або газоблоку?
"Хата-мазанка, збудована за традиційними технологіями, вже не відповідає сучасним вимогам комфорту та енергоефективності. Але її перевага в іншому - в можливості виконання більшої частини робіт власними силами на місці, з місцевих матеріалів, без необхідності купляти та привозити їх здалека", - пояснив в коментарі УНІАН інженер-архітектор Всеволод Буравченко.
За його словами, будинок за технологіями традиційної мазанки може бути дешевшим, але все залежить від того, з чим саме її порівнювати. Якщо йдеться про сучасне житло із якісним утепленням стін, даху та підлоги, сучасними вікнами, дверями та інженерними системами, то порівнювати потрібно весь комплекс витрат, а не лише вартість самих стін.
Окреме питання - що саме вважати традиційною хатою. Наприклад, будинки середини ХХ сторічччя уже не завжди можна назвати класичними мазанками. У той період у багатьох регіонах значно поширилися цегляні будинки під шиферними дахами, які суттєво відрізнялися від старих глиняних осель під солом’яними стріхами.
Також важливо враховувати можливість інтеграції сучасних зручностей. Якщо власник хоче мати комфорт на рівні сучасного житла - із санвузлом, водопроводом, опаленням, електрикою та побутовою технікою, потрібно оцінювати, наскільки конкретний будинок дозволяє це реалізувати без шкоди для існуючих конструкції.
Однозначно відповісти, що вигідніше, складно, каже архітектор. Тут надто багато чинників: вік будівлі, її технічний стан, наявність комунікацій, обсяг необхідних робіт та вимоги власника до комфорту.
"Звісно, можна жити, черпаючи воду з колодязя і готуючи їжу в пічці, але такі умови для сучасної людини можуть бути хіба що тимчасовими, або вимагатимуть свідомого вибору. Тому модернізацію хати краще розглядати як сезонне літнє житло, або запасний варіант, якщо внаслідок військових дій міське житло залишиться без постачання інженерних мереж", - підсумував він.
Водночас на думку експерта, не варто протиставляти традиційні хати сучасному житлу, треба експериментувати з відродженням і адаптацією традиційних будівельних технологій, адже такі будинки цілком можуть знайти своє місце і в сучасному світі.
Завідувач науково-експозиційного відділу Поділля, зона вітряків, Національного музею народної архітектури та побуту України.
Закінчив КНУБА за спеціальністю «Архітектура будівель і споруд», проходив навчання за програмою Erasmus-Socrates у Німеччині. Із 2005 року викладає у КНУБА, у 2013 році захистив кандидатську дисертацію, з 2015 року - доцент. Має досвід у сфері архітектурного проєктування, енергоефективності та енергоаудиту, автор близько 30 наукових публікацій.
