Підпишіться на нас в Google
Щороку комерційні бджолярі по всій території Сполучених Штатів втрачають від тридцяти до шістдесяти відсотків своїх керованих бджолосімей. Причини є комплексними: вплив пестицидів, паразити, втрата природного середовища існування – проте вчені все частіше вказують на конкретне операційне "вузьке місце", яке посилює будь-яку іншу вразливість, а саме: невдале підсаджування (інтродукцію) бджолиних маток.
В індустріальній апікультурі маток постійно транспортують, обробляють та підсаджують у нові колонії. На кожному з цих етапів рівень смертності є високим та непередбачуваним. Бджолосім'я, яка втрачає свою матку і не може прийняти заміни, не просто демонструє низьку продуктивність – вона гине. У країні, де керовані бджолині колонії забезпечують орієнтовно п'ятнадцять мільярдів доларів щорічної вартості врожаю завдяки запиленню, неможливість надійно підсадити матку в промислових масштабах є не просто технічною незручністю. Це структурна слабкість усієї системи виробництва продовольства.
Кореспондент УНІАН звернувся до Олександра Ольшанського – українського спеціаліста з вирощування маток із п'ятнадцятирічним практичним досвідом, який наразі працює в Каліфорнії, і чиї дослідження цієї проблеми отримали визнання на міжнародних наукових конференціях та були опубліковані у рецензованих наукових журналах – з проханням пояснити суть проблеми та розповісти, що наукова спільнота робить для її вирішення.
– Пане Олександре, смертність бджолиних маток під час транспортування та інтродукції задокументована в науковій літературі як стійка, невирішена проблема. Чому індустрія досі не знайшла рішення?
– Тому що тривалий час це сприймалося як біологічна неминучість, а не як інженерне завдання. Існувало припущення, що бджолині матки крихкі, стрес викликає відторгнення, а певний відсоток втрат – це просто витрати на ведення бізнесу. Наукова література дуже добре описувала самі втрати. Що вона робила гірше – то це не визначала, де саме в процесі поводження з матками відбувалися критичні збої та які конструктивні втручання могли б їх усунути.
Коли я почав систематично працювати над цим питанням – спостерігаючи за тим, що відбувалося з матками на кожному етапі транспортування, утримання та підсаджування, – я виявив, що втрати не були випадковими. Вони концентрувалися в передбачуваних моментах. А це вже інший тип проблеми. Передбачуваний збій має причину, якій можна запобігти.
– Ваше дослідження з цієї проблематики було подано на Міжнародну науково-практичну конференцію "Бджільництво в Україні: історія, стан та перспективи розвитку", організовану Національним науковим центром "Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича" – головною державною науково-дослідною установою з апікультури у структурі Національної академії аграрних наук України. Журі конференції присудило вашій роботі перше місце. Що саме ви презентували і що для вас означає це визнання?
– Я представив функціональне інженерне рішення: багатофункціональну кліточку для транспортування, інтродукції бджолиних маток та інкубації маточників – єдиний інструмент, що забезпечує виконання трьох операцій, які раніше вимагали окремих пристроїв. У конструкції використано харчовий прозорий полікарбонат, що дозволяє здійснювати безперервний візуальний моніторинг стану матки без фізичного втручання, знижуючи стрес від поводження з нею, який є причиною значної частини невдач при підсаджуванні.
Інститут імені Прокоповича – найстаріша науково-дослідна установа в галузі бджільництва в Україні. Їхні критерії оцінювання є суто науковими, а не комерційними: новизна, методологічна обґрунтованість, практична життєздатність та внесок в існуючу літературу. Те, що їхнє журі визнало цю роботу справжнім проривом, було для мене вагомим, оскільки це піддало розробку саме тій перевірці, якої вона потребувала: не з боку людей, які хотіли її купити, а з боку тих, чиїм професійним обов'язком є оцінка того, чи є вона дійсно новою і чи справді вона працює. Того ж року друга міжнародна наукова конференція незалежно нагородила цю роботу дипломом першого ступеня. Коли окремі експертні комісії незалежно доходять одного й того ж висновку, така послідовність є вельми значущою.
– Ви опублікували понад десять рецензованих статей та матеріалів конференцій з технологій вирощування маток та економіки бджільництва – у таких журналах, як "Досягнення економіки: перспективи та інновації", "Наукові інновації та передові технології", "Академічні візії" та "Бджільництво України", а також книгу з цієї тематики, видану на міжнародному рівні. Ви прийшли до цього з практичного бджільництва, а не з академічного середовища. Навіщо було створювати базу наукових публікацій?
– Тому що твердження без документального підтвердження – це не наука, а в нашій галузі недокументовані заяви є поширеними та небезпечними. Якщо я стверджую, що певна конструкція знижує смертність маток під час транспортування на п'ятдесят відсотків або підвищує рівень прийому бджолосім'ями на двадцять п'ять–тридцять відсотків, ці цифри мають походити з джерела, яке можна вивчити та піддати сумніву. Інакше це маркетинг, а маркетинг не рухає галузь уперед.
Публікація змушує до дисципліни. Рецензований журнал вимагає, щоб ваша методологія була описана настільки детально, щоб інший дослідник міг її повторити, і щоб ваші висновки випливали з ваших даних, а не з ваших сподівань. Цей процес покращує роботу і робить результати авторитетними для практиків, які цілком виправдано скептично ставляться до всього, що не можуть перевірити самостійно.
Книга була внеском іншого характеру – довідником для практикуючих професіоналів та дослідників, яким були необхідні конструктивне обґрунтування, методологія впровадження та комерційні застосування, задокументовані в одному місці. Таку аудиторію не потрібно переконувати. Їм потрібна точність.
– У 2025 році редакційна колегія рецензованого академічного журналу "Досягнення економіки: перспективи та інновації" запросила вас провести наукове рецензування поданих статей з економіки матковивідництва та апікультури. Ви також провели експертну виїзну оцінку одного з найбільших комерційних бджолопідприємств України, що налічує близько півтори тисячі бджолосімей. Обрання вас рецензентом означає, що журнал визначив вас як кваліфікованого оцінювача робіт інших вчених. Як ви розумієте цю відповідальність?
– Рецензування – це функція, від якої залежить галузь, але яка рідко обговорюється публічно. Коли журнал просить вас оцінити поданий рукопис, вони просять вас визначити, чи є методологія обґрунтованою, чи підтверджуються висновки доказами і чи додає робота щось нове до існуючої літератури. Це вимагає готовності чітко сказати, коли робота цього не робить.
Статті, які я рецензував, стосувалися економіки вирощування маток в експортних масштабах – моделювання витрат, ринкових прогнозів, аналізу рентабельності різних моделей виробництва. Точне оцінювання такої роботи вимагає розуміння як біологічних обмежень виробництва маток, так і комерційних реалій ринків, що аналізуються. Таке поєднання знань не є поширеним. Рішення журналу запросити мене відображає оцінку того, що я дійсно знаю, а не просто моїх регалій на папері.
Оцінка пасіки відбувалася в іншому контексті, але за тією ж дисципліною. Півтори тисячі бджолосімей – це велике підприємство. Спостереження за його системами управління, виявлення того, що функціонувало, а що створювало вразливість, та надання рекомендацій, які можна впровадити, – це вимагає глибоких практичних знань, які з'являються лише в результаті безпосереднього операційного досвіду протягом багатьох років.
– У травні 2026 року вас запросили як міжнародного експерта та спікера на гібридну панельну дискусію "Всесвітній день бджіл 2026: Запилювачі як основа відновлення екосистем в Україні", разом із провідними українськими та міжнародними фахівцями з бджільництва. Організатори обґрунтували це запрошення саме вашим досвідом у промисловому бджільництві США.
Що саме ви презентували?
– Я виступив із доповіддю про відновлення бджолосімей після інтенсивних комерційних кампаній із запилення в Сполучених Штатах – проблемі, характерній саме для американських масштабів діяльності. Щовесни мільйони керованих колоній перевозяться по всій країні для запилення посівів мигдалю в Каліфорнії. Фізіологічний стрес, який це чинить на бджолосім'ї, і конкретно на маток, є надзвичайно важким. Українська практика бджільництва не має прямого аналога для такої ситуації, оскільки в Європі просто не існує таких масштабів.
Організатори хотіли отримати, і я зміг надати, безпосередні практичні знання зсередини американської комерційної системи: які протоколи використовуються, де вони дають збій, і що показують дані про терміни відновлення та продуктивність маток після інтенсивного використання на запиленні. Такого роду знання можуть виходити лише від того, хто працював у цих умовах, а не від того, хто вивчає їх збоку.
– Ви обіймаєте посаду Почесного міжнародного експерта-радника Громадської спілки "Всеукраїнське громадське об’єднання "Спілка пасічників України"" та Асоціації професійних бджолярів України. Ви також є членом Асоціації бджолярів Центральної Долини (Central Valley Beekeepers' Association) в Каліфорнії. Що означає професійне визнання через ці організації у практичному вимірі?
– Почесні дорадчі призначення даного типу не є церемоніальними. Вони накладають зобов'язання: бути доступним для експертних консультацій з питань промислового бджільництва, технологій вирощування маток та професійної практики – і надавати відповіді, які є дійсно корисними, а не дипломатично розмитими.
У практичному плані вони уособлюють інституційну оцінку того, що масив моєї роботи є достатньо вагомим, аби зробити такі консультації доцільними. Для українських асоціацій ця оцінка була зроблена організаціями, які не мають жодного комерційного інтересу в моїх дослідженнях. Вони оцінюють, чи є мої знання американської промислової практики достатньо глибокими, щоб бути корисними для їхніх членів. Призначення відображає їхній позитивний висновок.
Членство в Асоціації бджолярів Центральної Долини в Каліфорнії виконує іншу функцію – воно тримає мене на зв'язку зі спільнотою практиків, які безпосередньо впроваджують технології в польових умовах, де розрив між тим, що працює в теорії, і тим, що працює в операційних умовах, стає помітним дуже швидко.
– Польові дослідження, проведені на пасіках Каліфорнії у період з березня по квітень 2026 року та згодом опубліковані в рецензованому науковому журналі, зафіксували п'ятнадцятивідсоткове покращення стабільності прийому маток при використанні нової конструкції порівняно з традиційними методами. Які наслідки має цей результат?
– П'ятнадцятивідсоткове покращення стабільності прийому в масштабах американського комерційного бджільництва – це не незначний приріст. Підприємство, що управляє десятьма тисячами бджолосімей, відчуває покращення в кожному циклі підсаджування, в кожному сезоні. Кумулятивний ефект для сили колонії, продуктивності та надійності контрактів на запилення є колосальним.
Важливішим за саме число є те, що воно опубліковане і піддається перевірці. Методологія задокументована. Умови польового дослідження описані. Інший дослідник може вивчити дані, критично оцінити підхід і спробувати повторити або спростувати отримані результати. Саме так наукові результати здобувають авторитет – не через голословні твердження, а через процес незалежної перевірки.
Наступний етап цього дослідження поширить спостереження на різні кліматичні регіони США, оскільки динаміка інтродукції суттєво відрізняється між Каліфорнією, Тихоокеанським Північно-Заходом та Південним Сходом. Результат, встановлений в одному середовищі, необхідно протестувати в інших, перш ніж пропонувати його як загальний принцип.
– Що ще належить зробити?
– Наукова робота триває. Польові дані все ще збираються, база публікацій продовжує розширюватися, а конструкція вдосконалюється на основі того, що виявляють польові дослідження. Це нормальний стан прикладних наукових досліджень – вони не завершені, вони перебувають у процесі реалізації. У чому я більш упевнений, так це в напрямку. Проблема смертності бджолиних маток в американському промисловому бджільництві є вирішуваною за допомогою кращого інженерного проектування, ефективніших польових протоколів та якіснішого збору даних. Ці три речі пов'язані між собою: краща інженерія дає кращі дані, кращі дані відкривають кращі протоколи, а кращі протоколи роблять інженерію ефективнішою. Робота, якою я займаюся протягом останніх кількох років, знаходиться на перетині всіх трьох напрямків.
Моя мета – не просто створити корисний пристрій. Вона полягає в тому, щоб зробити свій внесок у зміну підходу індустрії до цієї проблеми: від упокорення з втратами як з неминучістю до систематичного їх зниження як наукового та інженерного завдання. Чи досягається ця мета – визначатиме галузь, а не я.
Олександр Ольшанський – український спеціаліст з вирощування маток та винахідник, який проживає в Каліфорнії. Його дослідження отримали визнання Національного наукового центру "Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича" НААН України. Він має статус Почесного міжнародного експерта-радника Громадської спілки "Всеукраїнське громадське об’єднання "Спілка пасічників України"" та Асоціації професійних бджолярів України, а також є членом Асоціації бджолярів Центральної Долини (США).
