Днями під час параду до Дня Незалежності президент Володимир Зеленський нагородив трьох українських бійців. "Золоту зірку" за геройський вчинок посмертно присвоєно Сергію Білоусу та Максиму Ридзаничу, а звання Героя України отримав полковник Євген Сидоренко.
За які саме подвиги присуджено нагороди - йде мова в сюжеті ТСН.
Максим Ридзанич
"Кіборг" командував взводом снайперів у першій аеромобільній десантній роті. В далекому 2014-му він пішов на фронт добровольцем й пройшов дві ротації. Мати каже: сина обожнювали друзі й поважали побратими.
"З ним всі хотіли спілкуватися, дружити, у нього сім хрещеників і він кожному старався зробити подаруночок. З війни він волонтерами мені квіти передавав, а тепер ми йому носимо квіточки", - розповідає жінка. Щотижня вона приходить на могилу сина зі свіжими квітами.
Читайте такожУкраїнська делегація в ТКГ висунула Росії ряд вимог
Загиблий воїн останнім покинув Донецький аеропорт, який боронив. Втратив життя він біля Опитного, рятуючи побратима з позивним "Малиш".
"Він сказав, що прожив 37 років, а "Малишу" тільки 20. Якщо, каже, не дай Бог, що станеться, я собі того не прощу. І так вийшло, що він "Малиша" спас, а сам загинув", - пригадує мати бійця.
У загиблого героя залишилися двоє синів і донька. Після смерті його друзі повісили на будинку в селищі Коцюбинське під Києвом меморіальну дошку в пам'ять про Максима. Там написано, що він Герой України. Тепер це закріплено юридично.
Сергій Білоус
Десантник 24-ї мехбригади, загинув у серпні 2014 року. Почесну нагороду за нього теж отримали родичі.
Сергій Поступальський, який був заступником комбату, де служив загиблий воїн, називає його надзвичайно сміливим та розумним. Згадуючи його останній бій 20 серпня 2014-го, який відбувся біля Луганського аеропорту, каже, що Сергій не розгубився і дав гідну відсіч ворогу. Тоді бойовики атакували українські позиції.
"Коли почали атакувати танки, він взяв РПГ-18, декілька "Мух" в руки та обвішався ними, і по танках, які виривалися на позиції, стріляв", - пригадуває командир.
Євген Сидоренко
Полковник зізнається, що хвилювався й навіть розгубився, отримуючи з рук президента нагороду. Останніми днями його постійно вітають.
"Для мене ця нагорода дуже вагома. До останнього не міг повірити", - схвильовано каже він.
Каже, що ще з дитинства мріяв бути танкістом. Мрії завадив високий зріст, тому став механіком. На фронт пішов свідомо. Був контужений та поранений під час виходу з Іловайського котла, але з оточення вивів живими усіх членів екіпажу.
Євген згадує, як побратими знайшли несправний і покинутий російський танк. Тоді він його відремонтував і самотужки розстріляв колону росіян, що йшли в наступ.
