США до останнього тягнули з видачею віз міністру закордонних справ РФ Сергію Лаврову та його делегації. Щодо російських дипломатів повернули принизливе правило, яке за часів "холодної війни" діяло для радянських: вони не можуть відходити від штаб-квартири ООН далі, ніж на 40 км. Водночас візи не видали російським пропагандистам, які мали супроводжувати делегацію на Генеральній асамблеї ООН.
Лавров назвав такі дії американських дипломатів боягузтвом і навіть погрожував "не забути й не пробачити" подібне ставлення. А чи отримає ця "візова історія" щодо Лаврова продовження, залежить від країн, які він збереться відвідати. Адже за останній рік він відвідував хіба що країни, які заявили про нейтралітет щодо російської агресії проти України. Наприклад, у країнах Африки Лаврова охоче приймають.
Також варто зазначити, що подібні дипломатичні візити узгоджуються наперед. Тому таких несподіванок, як "не пустили", бути, швидше за все, не може. Російська сторона намагається уникати таких "ляпасів". А пропагандистам, безперечно, можуть не видавати візи й надалі.
У ситуації з Генасамблеєю було зрозуміло, що затримка з візами для російських дипломатів тимчасова, тому що США не пішли б на порушення статуту ООН. Але бачимо символічні сигнали у тому, що стосунки повернулися до часів "холодної війни". Заборона відходити від штаб-квартири — це відкат відносин на рівень середини минулого століття. Тим не менш, і тоді делегація СРСР літала та підтримувала контакт із США.
Як би нам того не хотілося визнавати, окрім України між США та Росією досить широка повістка
Також варто брати до уваги, що все це відбувається на тлі арешту Москвою американського журналіста. Однак чи зможе Росія дотиснути до зустрічі Лаврова та Блінкена, граючи на темі арешту? Це може стати інформаційним приводом та обґрунтуванням для зустрічі, якщо спектр питань буде набагато ширшим. Адже, як би нам того не хотілося визнавати, окрім України між США та Росією досить широка повістка.
Йдеться і про договір СНО-ІІІ (двосторонній договір між Росією та США про подальше взаємне скорочення арсеналів розгорнутих стратегічних ядерних озброєнь), і питання допомоги РФ Ірану для створення ядерної зброї… Також не можна ігнорувати ядерний статус РФ, її ресурси, які активно використовуються Китаєм для посилення вже свого статусу.
Чи турбує це США? Звичайно! Чи для них це є викликом нацбезпеки більше, ніж Україна? Безперечно. Чи розуміє це Росія? Звичайно. Відповідно, Москва й надалі провокуватиме. Тому діалог між РФ і США все одно йде закритими каналами. Водночас такі глобальні теми, як ядерна безпека та Сирія, відкладені до кращих часів.
Поки що тема російсько-української війни все ще головна. Усі сторони розуміють, що до контрнаступу України будь-які розмови не мають сенсу через різницю позиції обох сторін. Якщо на полі бою складеться тупикова ситуація, подібні контакти будуть можливими та актуальними. А поки, найближчими місяцями, сенсу в цьому точно немає.
Максим Ялі, кандидат політичних наук, академік Академії політичних наук України, професор Національного авіаційного університету
