Але, як і всі вигнанці, ми час від часу відчуваємо непереборне бажання знову опинитись там. Це і є ностальгія. Фотографія, згадка про перший поцілунок або пам'ятна річ можуть раптово викликати особливе відчуття часу або місця. Ностальгія знайома нам всім: солодкий смуток за тим, що пішло, забарвлений у м'які тони сепії та сповнений вечірнього сонячного світла, в яких минулі події незмінно виглядають краще, ніж були насправді, пише ВВС.
Термін "ностальгія" вигадали швейцарські лікарі наприкінці XVII століття для позначення психологічного стану туги за батьківщиною у солдатів. Сьогодні ми знаємо, що ностальгія охоплює дещо більше, ніж сум за рідними місцями, і вона, безперечно, притаманна не лише швейцарським воєнним. Якщо ностальгія заходить надто далеко вона може перетворитись на доволі нудотне відчуття або стати всепоглинаючою.
Читайте такожФізіологи навчилися запобігати депресії
Втім, можливо, ця дивна особливість людської психіки виконує певну функцію, важливішу, ніж звичайна сентиментальність. Низка досліджень, проведених психологом Костянтином Седікідесом, показала, що ностальгія допомагає нам відчувати зв'язок з іншими людьми і подіями, завдяки чому ми можемо сміливіше рухатися вперед та краще усвідомлювати свої цілі.
Професора Седікідеса надихнула галузь психологічних досліджень, яка називається "теорія керування страхом смерті". Вона стверджує, що первинна психологічна потреба людини полягає в тому, щоби дати раду відчуттю неминучості власної смерті.
Ця теорія наслідує традиції психоаналізу Зигмунда Фрейда і трохи відрізняється від багатьох сучасних напрямків психології, які зазвичай вивчають більш прагматичні питання, як-от подібності функціонування мозку людини та комп'ютеру.
Читайте такожЗапальні процеси провокують розвиток депресії - дослідження
Експерименти 2008 року використовували стандартний спосіб перевірки "теорії керування страхом смерті". Учасникам пропонували подумати про свою смерть, а потім відповісти на запитання на кшталт: "Опишіть емоції, які у вас викликає думка про власну смерть". Контрольній групі пропонували подумати про зубний біль – досвід неприємний, але не пов'язаний із загрозою для життя.
Теорія керування страхом смерті передбачає, що однією з реакцій на екзистенціальний страх має бути ідея про те, що життя сповнене більш глибокого сенсу. Тому на наступному етапі учасникам експерименту пропонували погодитись або заперечити наступні висловлювання: "Життя не має сенсу", "Всі прагнення в житті є марними та абсурдними". Виходячи з відповідей, учасників розподіляли відповідно до того, наскільки сильно вони відчували сенс життя.
Цікаво, що відповіді людей залежали від їхньої схильності до ностальгії. Дослідники виявили, що коли учасникам нагадували про неминучість смерті, вони зазвичай більш гостро відчували безглуздість життя. Але це стосувалось лише тих респондентів, які зазвичай не відчували ностальгії. Ті учасники, які зазначали, що вони схильні до ностальгічних згадок, не потрапляли під вплив думок про смерть: вони оцінювали значущість життя так само високо, як і контрольна група.
Наступні експерименти також підтвердили, що люди, які часто відчувають ностальгію, рідше поринають у тужливі думки про смерть, а також менш вразливі до почуття самотності.
З такої точки зору ностальгія не є проявом слабохарактерності або жалю до себе. Дослідники називають її "джерелом сенсу життя", а отже, важливою частиною психічного здоров'я. Ностальгія створює запас позитивних емоцій у пам'яті, до яких ми маємо постійний доступ, і можемо свідомо звертатись у повсякденному житті, щоби підтримати позитивний настрій.
Саме ці сильні почуття до нашого минулого і допомагають нам краще впоратися з нашим майбутнім.
