Хмельницький Майдан: як СБУ та військова прокуратура своїх від тюрми рятують

Дмитро Хилюк
19:47, 19 грудня 2018
Політика
3622 0
Думка

Через два місяці – п’яті роковини масових вбивств учасників акцій протесту. Країна згадуватиме Героїв Небесної Сотні, можновладці, заламуючи руки і напускаючи скорботу на ситі обличчя, виголошуватимуть  пафосні  промови.

Але це, так би мовити, фасад. А що на задвірках?

А на задвірках ми маємо, наприклад, що лише через 5 років прокуратура спромоглася оголосити підозру колишньому начальнику Хмельницького управління СБУ Віктору Крайтору, який 19-го лютого 2014 року віддав наказ підлеглим застосувати зброю по мітигнувальниках, які прийшли під будівлю управління, обурені трагічними подіями у центрі столиці.

Чому так довго? Тому що Військова прокуратура та керівництво СБУ понад 3 роки відмазували колегу від кримінального переслідування.

Зокрема, як було озвучено днями у суді адвокатами Крайтора, службову перевірку його дій було проведено, ще коли СБУ очолював Валентин Наливайченко, і перевіряльники не знайшли жодних порушень у тому, що він наказав стріляти у беззбройних людей.

Чому так довго? Тому що Військова прокуратура та керівництво СБУ понад 3 роки відмазували колегу від кримінального переслідування

Взагалі, до літа минулого року справа Хмельницького майдану фактично припадала пилом у кабінетах відомства Анатолія Матіоса, допоки адвокатам потерпілих вдалося вирвати її звідти і передати до Департаменту спецрорзслідувань, як і належить за законом.

У департаменті її за рік фактично розслідували. Проте цього літа в ГПУ знову зробили спробу її поховати, повернувши у Військову прокуратуру. Але під тиском громадськості її було вчергове передано до тепер уже Управління спецрозслідувань. Проте не зовсім: процесуальне керівництво залишилося за військовими прокурорами.

Що ж інкримінують Крайтору? Виявляється – вбивство з необережності, а також перевищення влади та службових повноважень.

Військові прокурори кажуть, що слідство не встановило, що, віддаючи наказ підлеглим застосувати зброю, він мав на меті когось вбити (гуманіст!), тому власне обвинувачення у вбивстві не фігурує, а фігурує – участь у вбивстві... з необережності. (Досить дивна кваліфікація, адже на відео, яке є загальнодоступним в мережі, чітко видно, що кулеметна черга з дверей будівлі СБУ була спрямована не в повітря, як це має бути при попереджувальному пострілі, а вниз, на сходи перед дверями).

Але це – тепер. А у березні 2015 року Крайтору, який встиг навіть деякий час побути під вартою, перекваліфікували підозру з «перевищення влади і службових повноважень», на більш м’яку – «службову недбалість», а згодом справу за цією статтею взагалі закрили, а військові прокурори взялися за версію, що хмельницькі майданівці… самі себе перестріляли (нагадаємо, що тоді вдень 19 лютого загинула 72-річна жінка Людмила Шеремет, а ввечері – 21-річний юнак Дмитро Пагор).

У 2017 році, коли справу почав  розслідувати Департамент спецрозслідувань, виявилося, що військова прокуратура не зробила нічого для встановлення істини. Зокрема, не було проведено експертизу зброї, яку, до речі, прокурори департаменту «видерли» лише через суд, оскільки СБУ просто відмовлялася надавати доказі. Також не дослідили і одяг вбитих під будівлею СБУ, не допитали свідків, які бачили, що вогонь вівся саме з середини будівлі СБУ.

Взагалі, до літа минулого року справа Хмельницького майдану фактично припадала пилом у кабінетах відомства Анатолія Матіоса, допоки адвокатам потерпілих вдалося вирвати її звідти і передати до Департаменту спецрорзслідувань, як і належить за законом

Другим учасником цього «вбивства з необережності» є альфівець Віталій Тарадай. Саме він, за версією слідства, виконуючи наказ Крайтора, здійснив постріл з автоматичної зброї чергою по людях під будівлею управління Служби безпеки.

Його взаємини зі слідством теж дуже цікаві: вже декілька місяців прокурори не можуть його знайти, щоб допитати. При тому, виявляється, Тарадай офіційно перебуває у відрядженні у зоні проведення ООС, про що адвокати Крайтора надали суду відповідну довідку від його керівництва. Цікавий момент – коли Тарадай отримав повістку на допит, він ще не був у відрядженні, а за лічені дні – поїхав. Нині ж в СБУ «не вбачають законних підстав для припинення відрядження Тарадая». Тобто – виклик на допит підозрюваного у вбивстві – то для СБУ не законна підстава, а так – захцянка слідчого.

По суті маємо те, що керівництво СБУ ховає «героя» від слідства на війні. Логіку такої «гри у піжмурки» збагнути важко. Адже не тепер – то в четвер,  воно все рівно дотягнеться до альфівця.

Хоча, можливо, «люди з холодною головою і гарячим серцем» насправді рятують не Тарадая – рядового службіста, за яким ніхто не стоїть, а його колишнього начальника  Крайтора (за яким, як неофіційно кажуть учасники цієї справи, стоять і гроші, і впливові посадовці), бо ж покази альфівця можуть значно ускладнити життя Крайтору, який, до речі, на суді поводиться досить зверхньо і нахабно, як і його адвокати та група підтримки із колишніх (за їх словами) співробітників СБУ, що не називають свої прізвища, проте повчають журналістів, як їм знімати і де стояти у залі суду.

Справи стосовно цих двох фігурантів стануть маркером: здасть в решті решт система своїх, чи причетні до неї так і залишаться кастою недоторканих. Поки що – прогнози невтішні, адже, наприклад, Крайтору суд обрав запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, навіть не вилучивши у нього закордонний паспорт. Тобто, ніщо не заважає йому у разі, коли його таки притиснуть доказами і на його горизонті замаячить тюрма, втекти до тієї ж Росії.

Дмитро Хилюк

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter