Місяць віддаляється від Землі з вимірюваною швидкістю, поступово збільшуючи тривалість наших діб і змінюючи баланс всієї планети. Те, що здається стабільним небесним танцем, насправді є повільною трансформацією, яка триває мільйони років.
Протягом століть місячний цикл здавався константою, що керує припливами і затемненнями із заспокійливою регулярністю. Однак сучасні вимірювання показують, що ця стабільність лише видима. Відстань між Землею і її єдиним природним супутником зростає рік за роком, пише The Daily Galaxy.
Цей поступовий зсув важливий, оскільки він впливає на саму механіку обертання нашої планети. Зв'язок між припливами, орбітальним рухом і тривалістю дня не є теоретичним. Він задокументований у скам'янілостях і підтверджений лазерними вимірами.
Доісторичні мушлі зафіксували більш швидке обертання Землі
Сімдесят мільйонів років тому, в кінці крейдяного періоду, день на Землі тривав близько 23 з половиною годин. Згідно з дослідженням 2020 року, опублікованим в журналі Paleoceanography and Paleoclimatology, вчені дійшли такого висновку, проаналізувавши лінії зростання викопних мушель двостулкового молюска Torreites sanchezi.
Ці мікроскопічні смужки, схожі на річні кільця дерев, фіксують щоденні цикли зростання. Підрахувавши їх, вчені визначили, що рік у той час містив приблизно 372 дні. Більша кількість днів у році означає, що кожен окремий день був коротшим.
Дані вказують на те, що Місяць був ближче до Землі, мав сильніше гравітаційне тяжіння і інтенсивніше впливав на обертання планети. Це відкриття не є припущенням. Воно ґрунтується на фізичних доказах, що збереглися у вапнякових відкладах.
Припливи змушують Місяць відступати
Причина "відступу" Місяця криється у фізиці припливів. Коли Земля обертається, гравітація місячного тіла впливає на океани, створюючи дві протилежні припливні опуклості. Ці опуклості трохи зміщені відносно положення супутника Землі, тому що Земля обертається швидше, ніж небесне тіло обертається навколо неї.
Це зміщення створює гравітаційний крутний момент. Випуклість тягне вперед космічного партнера Землі, передаючи обертальну енергію від планети до її супутника. В результаті Місяць отримує орбітальну енергію і переходить на більш високу орбіту. Згідно з вимірами, детально описаними в прес-релізі NASA:
"Одним з найбільших відкриттів стало те, що Земля і Місяць повільно віддаляються один від одного зі швидкістю росту нігтів, або 3,8 сантиметра на рік. Цей розрив, що розширюється, є результатом гравітаційної взаємодії між двома тілами".
Земля сповільнюється, поки Місяць віддаляється вперед
У міру того як срібляста куля отримує енергію, Земля платить за це свою ціну. Енергія, необхідна для розширення місячної орбіти, береться безпосередньо з моменту імпульсу обертання планети. На практиці це означає, що обертання Землі поступово сповільнюється.
У статті для The Conversation астрофізик Стівен ДіКербі з Мічиганського університету зазначив, що це явище невидиме в масштабі людського життя, але воно незворотне. Тривалість дня збільшується поступово в міру того, як енергія обертання передається назовні.
Різниця здається майже мікроскопічною – всього лише частки секунди протягом величезних періодів часу. Але якщо розтягнути це на мільйони років, зміни стають значущими. Земля і її природний супутник можуть здаватися застиглими в стійкому танці, проте їхні відносини далеко не статичні.
Раніше УНІАН повідомляв, що NASA переглядає програму Artemis, яка повинна повернути астронавтів на Місяць.
