Ліжка у Будинку розпусти (чи Уряду)

Очікується, що новий Кабмін, який найвірогідніше очолить голова "Нафтогазу" Сергій Корецький, одразу візьметься за стару платівку – роз’єднає деякі [погані] міністерства, що були абсурдно об’єднані [некомпетентними] попередниками.

За останні сім років українським можновладцям не давали спокою провокативні крамольні назви та структури деяких відомств, як-от, зокрема, Міністерства [прости, Господи!] економіки, яке кілька разів злочинно розширювали, перетворюючи його на неповороткого гіганта з купою невластивих функцій, чи, навпаки, православно повертали все назад, коли виявлялось, що геніальний екстенсивний задум не спрацював. І так по колу [Мебіуса].

Кожне таке об’єднання-роз’єднання вносило хаос у держуправління, адже створювало плутанину у сферах відповідальності чиновників, вимагало часу на перерозподіл повноважень, хабарів, штатів і бюджетів, що зміщувало фокус уваги зі справді важливих змін, потребувало додаткових адміністративних витрат та до реального результату призвести не могло. Зате сприяло перерозподілу потоків чорного кешу та спонсорувало "двушку на Москву".

Це були швидкі "реформи", що створювали ілюзію "ефективності" видатних державних менеджерів та їхньої нібито готовності до рішучих змін.

Згадаємо основні кейси.

Розпочав цикл масштабної реорганізації міністерств уряд самокатчика Олексія Гончарука у 2019 році. Тоді нестримні "реформатори й технократи" вирішили об’єднати Міністерство енергетики з Міністерством екології та природних ресурсів. Аргументувалось це необхідністю скорочення кількості відомств, а називалася нова структура – "Міністерством енергетики та захисту довкілля".

При цьому молодих і гарячих ініціаторів даної блискучої реформи не збентежило те, що видобуток енергоресурсів та захист довкілля – діаметрально різні площини, що майже не перетинаються, через що конфлікт інтересів був невідворотним.

Тоді ж вперше створили і Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, об’єднавши, власне, Міністерство економічного розвитку з Міністерством аграрної політики. Критики одразу ж похвалили намір ліквідувати непотрібне в аграрній країні МінАПК (разом з тягарем у вигляді профільного міністра), зваживши на абсолютну непотрібність аграрки для українського ВВП та експорту, тож, чиновники вирішили здійснити цю прекрасну маленьку революцію. Щось пішло не так, і приречений на успіх експеримент обіс… провалився. Жодних позитивних змін цей крок не приніс – окрім витрати часу на реорганізацію (плюс щось тихцем прикурили "нормальні пацани").

Іншим грандіозним "новобудом" стало Міністерство культури, молоді та спорту, якому передали повноваження одразу по чотирьом напрямкам: культури, молоді та спорту й інформаційної політики. Звісно, тягання штанги у сільському спортклубі та підліткова вагітність напряму пов’язані з контрпропагандою!

У 2020 році, із приходом консерватора Дениса Шмигаля, ці монструозні структури раптом розділили назад – на примітивно вузькоспеціалізовані енергетичне, екологічне, економічне та аграрне відомства, мимохідь лицемірно визнавши помилковість попередніх злиттів. Також було злочинно і ницо виокремлене Міністерство молоді [де вона?] й спорту [якого?], а інформаційна політика пішла далі "за руку" з культурою [ймовірно, з метою спонсорування інформації продажами об’єктів культурної спадщини]. Так кульгаво крокують і донині, підтримуючи одна одну [і дрібну корупцію].

Проте ідея створення мега-міністерств [слава богу Прокрастинації] остаточно не була скинута зі столу. Адже до неї зрештою повернулися, фактично повторивши ту саму вправу, але з іншими доданками.

Вже наприкінці 2022 року в Україні знову заговорили про об’єднання структур – з існуючих 20 відомств хотіли залишити 14. За офіційною версією, це було продиктовано тим самим бажанням скоротити держапарат. За неофіційною, кадрова криза на Банковій поглиблювалась, а знайти 14 міністрів – простіше, ніж 20.

Проте тоді реалізували з цього геніального плану лише один пункт: Міністерство інфраструктури об’єднали разом з Міністерством розвитку громад та територій, утворивши шедевр корупційної інженерії – так зване Мінвідновлення. Опікувалось воно питаннями усього нашого життя – транспорту, доріг, пошти, житлово-комунальної сфери, регіональної політики, а також будівництва та відновлення територій, що постраждали від війни.

До решти повернулись пізніше, вже із приходом на пост прем’єра Юлії Свириденко. Зокрема, спокою чиновникам не давало окреме аграрне міністерство, тому у 2025 році його знову приєднали до Міністерства економіки. Як-то кажуть, згадали позивний досвід попередників. Але й цього було мало, тому зверху в цей інституціональний інцест додатково "накинули" ще й функції Міністерства захисту довкілля і природних ресурсів. Не дуже логічно, але реформи було не спинити.

До слова, тоді ж – за той самий один день – ліквідували й Міністерство стратегічних галузей промисловості, передавши його функції Міноборони, яке одним махом стало відповідати ще й за оборонпром, авіа- та космічну галузь (а також, наприклад, виробництво туалетного паперу).

Жодне зі згаданих об’єднань, попри геніальність вітчизняних державотворців, чомусь не стало драйвером економічного зростання, не призвело до покращення державного управління та дерегуляції (і, навіть, до збільшення виробництва туалетного паперу). А очікувані вигоди від таких нестримних реформ залишалися виключно на папері (в тому числі, туалетному). Тому за кожним злиттям слідувало розділення.

От і тепер, за чутками, новий уряд першим ділом візьметься за відокремлення раніше об’єднаних відомств.

Так, подейкують, що Корецький (якщо це дійсно буде він) на новій посаді знову створить окреме Міністерство сільського господарства, тоді як під крилом Мінекономічного розвитку залишаться економіка та екологія. А Міністерство регіонального розвитку розділять на Мінрегіон та Міністерство інфраструктури. Тобто, історія зробить черговий поворот.

Проте, чомусь згадується відомий анекдот про перестановку ліжок у будинку розпусти. І розчарування від покращення настає раніше за його впровадження. Як співав Роббі Вільямс: "before I’ve arrived, I can see myself coming".

При цьому, наївно (і навіть злочинно!) думати, що кожна така реорганізація нічого не вартує країні – цей процес передбачає масу заробітків для тих, хто у темі. Щонайменше, гроші витрачаються на зміни вивісок, бланків, розробку нового брендингу й айдентики, сайтів, переоформлення документів, переналаштування ІТ-систем. Передача справ та майна теж вимагає часу та ресурсів [для правильних виконавців].

Точних цифр Кабмін не розкриває, але міжнародний досвід показує, що подібні реорганізації коштують платникам податків доволі дорого. Так, наприклад, перейменування Міністерства оборони на Міністерство війни у США, за підрахунками американських журналістів, могло вартувати до 2 мільярдів доларів. Масштаб, звісно, складно порівнювати, але й бюджет у нас суттєво скромніший. В Україні ж ці витрати ніхто окремо не рахує й не публікує, що саме по собі викликає питання щодо прозорості таких рішень.

Але що найголовніше – перші місяці "роботи" таких оновлених міністерств зазвичай витрачаються на організаційні питання, що аж ніяк не сприяє економічному розвитку.

Тим часом, перед країною наразі стоять надзвичайні виклики. Перше і ключове, що чекають від нового уряду – підготовка до нового опалювального сезону, яку, за оцінками, енергетичних експертів, так і не вдасться виконати у повному обсязі [окрім Кончі-Заспи, туди дрова вже везуть]. Реформа бусифікації мобілізації та збільшення грошового забезпечення військових – ще одне болісне питання, яке, попри купу гучних анонсів, так і не вдалося вирішити попередньому уряду.

Рішення, спрямовані на боротьбу з корупцією, приватизація та реформування неефективних державних компаній теж відносяться до числа важких реформ, що стоять на порядку денному кожного уряду і чомусь постійно буксують. Що й казати про митну реформу, пенсійну реформу, які попередній Кабмін навіть розробляв (на словах), але через ретроградний Меркурій так і не спромігся запровадити.

Також підтримки потребує український бізнес. І не у вигляді усіляких "кешбеків", які в реальності не приносять видимого економічного ефекту, а через розширення програми доступного кредитування та зменшення тиску – силового, фіскального, адміністративного.

Тож бажаємо правильного руху планет і мудрості наступному прем'єр-міністру після призначення, аби не обмежити свій реформаторський запал одним лише роз'єднанням міністерств.

А зважаючи на відсутність суб’єктності уряду та, зокрема, парламенту (який мав би виступати фільтром та бар’єром захисту суспільства від кретинізму окремих державотворців), хочеться адресувати справжнім конструкторам цього шедеврального інституційного інцесту одну фразу: "Астанавітєсь", - В.Ф. Янукович (с).

Надія Бурбела