Відведення американських військ і проголошений контроль Талібану над Афганістаном не зупинили хвилю терактів в країні. Афганістан стабільно займає перші позиції у Світовому рейтингу тероризму. А останні декілька років – першу. П’ятеро людей щодня гине від терактів у цій країні. У 2019 році 41% від усіх жертв тероризму у світі приходився на Афганістан. А з 2018 року Талібан перегнав за кількістю терористичних атак Ісламську Державу.
Теракти стали для світу звичним явищем
Проблема у тому, що цього не помічали, бо теракти стали для світу звичним явищем. І більшого інформаційного розголосу мав би напад з ножем в Західній Європі без летальних жертв, ніж десятки загиблих у результаті чергового вибуху в Афганістані. Так було раніше. Зараз у світі Афганістан потрапив у центр уваги - через евакуацію мирного населення, виведення військ США і союзників. Та це не надовго. Як тільки США завершать процес відведення, світ знову забуде про Афганістан. І стане не таким важливим, скільки людей загинуло від чергового теракту чи від покарань Талібану. Це знову стане звичним явищем.
Читайте такожВ ООН очікують ще півмільйона біженців з Афганістану
Проблема тероризму не розв’язується одним днем чи одним договором. Як і війна, він не завжди контролюється тим, хто вважає себе переможцем. Талібан не отримав тотальну монополію на насилля в країні. Ба більше, він не отримав монополії щодо контролю над насиллям власних бойовиків. Його спроби позиціюватись як м’якіша сила, ніж те, чим він був наприкінці 90-х - створять внутрішню опозицію. Люди, які звикли застосовувати насилля, будуть вимагати продовження війни проти невірних. І зрозуміло, що їх не цікавлять ніякі домовленості про відведення військ. Їх цікавить лише війна як явище.
ІДІЛ планує повернути собі першість на терористичному фронті
Відповідальність за останній найбільший теракт у Кабулі взяла на себе Ісламська Держава. Але вона завжди бере на себе відповідальність за теракти, в яких офіційно не знайшлось замовників. Такий вже у них імідж і схоже цей імідж їм імпонує. Та якщо це дійсно вони, то навряд чи головною ціллю були американці чи "зрадники-афганці". Справжня ціль – це боротьба за першість у рейтингу терористичних організацій. Бо перший – це той, хто притягує до себе прихильників, мобілізує бойовиків, отримує фінансові ресурси. Тому підрив американців насправді має два сигнали: перший і поверхневий - що боротьбу з невірними треба вести до кінця, а глибший сигнал - що Ісламська Держава планує повернути собі першість на терористичному фронті.
Теракт відбувся одночасно з введенням в Кабул російських пропагандистів
Та є ще одна терористична організація, як потрапляє в ці "розклади". Та, що називає виведення військ - поразкою США, а талібів – адекватними людьми. Це - Російська Федерація. Яка, з одного боку, відчуває ідейну спорідненість з Талібаном, а з іншого боку – розуміє, що найбільше у цій ситуації може постраждати саме вона. Адже Афганістан під контролем терористичної організації – це спрощення проведення терактів на території РФ і прямі військові загрози для союзників Росії в Азії. Тому з одного боку, ми матимемо (а може й вже маємо) неофіційні домовленості про спонсорування Росією Талібану. Тобто, відкуп, на кшталт того, який Москва вже платить Чечні. Та розуміючи (мабуть, через "духовну спорідненість"), що таліби можуть дуже швидко її "кинути", не виключено, що Росія паралельно буде вкладатись у радикальні елементи, які погіршуватимуть безпекову ситуацію в Афганістані та розпорошуватимуть зусилля Талібану щодо контролю над країною. Може, саме тому й не дивно, що теракт відбувся одночасно з введенням в Кабул російських пропагандистів.
Найцікавіше в цьому плані те, що котрийсь з останніх заявив: мовляв, Афганістан тепер стане центробіжною силою для терористичних організацій. Причому сказав це як тільки в’їхав у країну. Дуже самокритично.
За будь-яких розкладів, хто б не здійснив теракти, виведення американських військ не принесе спокою Афганістану. Ситуацію будуть розхитувати – в основному ті, хто позиціонує себе як союзники Талібану, або навіть як його члени. Надто багато зацікавлених у тому, щоб терористична активність продовжувалась. Щоб війна тривала. Та власне і відсутність ворога (для талібів це США) лише на перших етапах приносить ейфорію. Бо далі виникає потреба шукати інших ворогів – всередині країни, у власній організації, у сусідніх країнах.
Богдан Петренко, перший заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму
