Тристороння зустріч Україна - США - Росія - це ніби прорив по формі, але стояння на місці по смислах. Очікувано, ніяких надзвичайних досягнень не відбулося. Однак, певні зміни у позиціях сторін все таки можна було, при бажанні, почути.
Ніби вдалося досягти згоди про формат технічного розведення військ, способи контролю та моніторингу припинення режиму вогню. Але ключове питання - де ж проходитиме лінія розмежування - залишилося без відповіді.
Разом з тим, як заявляли впливові світові ЗМІ, ситуація може звестися до згоди, що на Донбасі буде формально утворена "вільна економічна зона", яка передбачає демілітаризацію регіону. Однак ця зона буде контролюватися російською поліцією. І, звісно, ні про яке юридичне визнання Україною втрачених територій не йдеться.
Думаю, до окремих окупованих територій буде застосована гібридна форма визнання - хтось визнає їх як такі, які знаходяться під контролем Росії, хтось наполягатиме на їхньому винятково українському статусі, а хтось їх може визнати і російськими. Наприклад, як заявляли у США: "заради миру" можуть визнати і Крим "російським".
Приблизно така гібридна форма визнання (хоча сама історія й обставини двох воєн є захмарно різними) існує, наприклад, щодо Палестинською держави, яку визнають одні країни і не визнають інші.
На цей гібридний варіант Україна, можливо, готова піти у випадку надання Києву залізобетонних гарантій безпеки (поки незрозуміло, яких саме) з боку США, грошей на відбудову країни та швидкий шлях вступу до ЄС.
З боку Росії, своєю чергою, посилилися теза, що головна вимога - це виведення Збройних сил України з Донбасу. Ця вимога, звісно, обурює, але вона дещо зміщує акценти у путінській маячні про "першопричини конфлікту", - яка, по суті, унеможливлювала навіть теоретичну паузу у війні.
Контрольний акцент тут - відсутність прямих претензій Путіна на втручання у внутрішню політику післявоєнної України. Хоча тема "про утиски російськомовних" ще звучить, але прямих заперечень з боку Кремля, що ця вимога зведеться до формального приведення ставлення до національних меншин в Україні до європейських норм, немає.
Сказане вище не треба сприймати ні як "оптимізм", ні як прогноз. Це просто констатація нових нюансів у риториці.
Головна перешкода миру, як і раніше - позиція Путіна, який просто не уявляє собі що відбуватиметься і з ним, і з Росією у післявоєнний період. Найоптимістичніший для нього післявоєнний сценарій - це віддати себе на милість Трампу, який качатиме російські ресурси та регулюватиме реінтеграцію Росії на світові ринки на свій розсуд…. Такий собі фінал "спєцопєраціі"...
Інше складне питання, але вже для України - формат майбутніх виборів.
Точніше, скажімо так, ступінь їхньої відповідності міжнародним стандартам. Про це зараз говорити ніби рано, але це питання постане дуже гостро, якщо станеться диво і війна стане менш інтенсивною.
Але на сьогодні задачі мінімум від таких зустрічей інші. Для України - зберегти постачання американської зброї за європейські гроші, для Росії - уникнути подальших санкцій. Ніхто не хоче прогнівити невротичного лідера США. І тому танці з Трампом виходять на новий рівень.
