Мій тесть – лікар. Оскільки зарплата лікаря в Україні мізерна, а нахиляти людей на подачки він не захотів, виїхав на заробітки в США. Працює хоумтентом (доглядає американців похилого віку).
Так от, вирішив тесть вислати мені подарунок на день народження. Знаючи, як я люблю ножі, він купив мені мачете, ніж типу «Боуї» і чотири складаних ножі.
Посилку мали доставити якраз до дня народження.
Посилка, на жаль, не прийшла вчасно. Через місяць її теж не було. Почав турбуватися, подзвонив перевізникові. У компанії («Міст Експрес») розвели руками: «Митниця затримала, нічим допомогти не можемо, дзвоніть їм».
Дзвоню митникам. Вони відмовилися давати які-небудь пояснення. Юрист «Моста» пояснив, що вилучили посилку тому, що один із ножів митниці здався підозрілим, направили експертові, він визнав мій подарунок холодною зброєю. Вся заковика в тому, що я сам експерт-криміналіст, провів багато експертиз холодної зброї і знаю, що цей ніж не є «холодним» - він просто не міг пройти динамічні випробування, виготовлений з м`якої сталі, хоч і виглядає переконливо.
Короткий лікнеп. Ніж визнається холодною зброєю за сукупністю ознак. Це довжина леза (не менше 90 мм), товщина леза (не менше 2,6 мм), зручність утримання в руці для завдання ударів, міцність конструкції. Ніж, який вподобав митников, красивий, переконливо виглядає, у нього є на рукоятці обмежувач, але він виготовлений із низковуглецевої сталі і випробувань на міцність, обов`язкових при експертизі, не міг пройти.
Питаю юриста «Моста», але як же так, адже це ж недобре. Відповідає, що він теж українець і йому соромно за свою країну. Але вплинути на митницю не може. Це, в принципі, зрозуміло, адже якщо компанія-перевізник піде на конфронтацію, то митниця перестане «давати добро» і місце перевізника займе конкурент.
Неприємно. Думаю. Їхати до Львова (там митниця) якось не з руки, а знайомих турбувати з такого приводу незручно. Юрист пояснює, якщо суд вирішить, що той ніж є дійсно холодною зброєю, то його вилучать, а решту предметів із посилки відправлять мені. Ніж коштує 26 доларів, квиток до Львова і проживання обійшлися б набагато дорожче.
Ну гаразд, думаю, Бог із ним, з цим ножем, хоч і страшно неприємно, адже, по суті, якийсь служака хоче вкрасти у мене подарунок.
Потім прийшла посилка. Доставили мені її на роботу. Радісний іду додому, приємний момент, нарешті мій подарунок, хай і не весь, потрапив до мене. Коли її розпечатав, ніяких хороших слів чомусь до голови не прийшло, крутилася якась какофонія з нецензурщини, що переривалася періодично фразою: «Таможня дает добро».
Доблесні митники вилучили всі ножі – всі шість ножів.
Вже наступного дня дзвоню юристові «Моста», уточнюю, що це взагалі таке. Він нічим допомогти не може. У посилці лежить протокол, читаю, «вилучено предмети», вказано виконавця – головний інспектор ВМВ №7 Львівської митниці гр-н Б. Дзвоню йому. Розумом розумію, що сенсу в цьому особливого немає, але не можу втриматися.
Щоб ви зрозуміли, чому такий емоційний, зроблю невеликий відступ.
Мій тесть виїхав у США не тому, що йому хотілося романтики. Просто на той момент (8 років тому) на зарплату лікаря в Україні він міг тільки продуктів на сім`ю купити, та й те, самий мінімум. Він працює, регулярно надсилає гроші. Якби не він, усій його рідні довелося б зовсім тяжко. Уявіть собі на хвилинку, що ви працюєте за океаном, бачите сім`ю раз на рік і в усьому собі відмовляєте. Не так давно тесть сам собі, вдома, видалив два корінні зуби. Тому що зуби боліли, а піти в лікарню – це заплатити багато грошей і не відправити їх близьким в Україні. Думаю, зрозуміло, наскільки дорогий цей подарунок.
Отже, дзвоню митникові. Питаю, чому вилучили. Відповідає: один ніж – тому що він є холодною зброєю, інші – тому що вони незадекларовані. Роблю паузу-вдих.
– Але у мене на руках копія декларації, ножі задекларовані!
У відповідь тиша.
Питаю, чи вважає він себе чоловіком і взагалі людиною, риючись у трусах заробітчан і крадучи дріб’язок. Каже, мовляв, неправильно все розумієте, перед законом всі рівні, а я тут на варті закону, за старшого.
– Який закон, якщо їх просто забрали, адже вони задекларовані в законному порядку?!
Відповіді чіткої, певна річ, не дочекався.
Ставити питання про сенс такої його роботи, про політ душі і безцінність людського життя не став, сенсу не було, як ви розумієте.
Тобто, сидить собі митник, одержує зарплату з бюджету (я до цього бюджету плачу податки), отримує лікарняні, відпускні. Одержуватиме підвищену пенсію як держслужбовець. Але ж не просто так! Він охороняє нас від контрабанди, захищає виробника. Він приймає на себе головний удар цілої армії негідників-трудяг, які ганебно виїхали за кордон і намагалися своїми посилками зашкодити Україні. Його скромне, але жахливо відповідальне завдання – поритися в спідньому заробітчан і вивести «негідників-контрабандистів» на чисту воду.
Держава Україна може не переживати за свій суверенітет, міжнародний престиж і довіру до влади, адже на варті Батьківщини стоять такі орли, як цей державний службовець – головний інспектор ВМВ №7 Львівської митниці.
Навколо – тисячі тонн китайської контрабанди, якоїсь свинини без документів, навіть елітних швейцарських годинників у київських бутіках. Але все це нісенітниця. Головне – стримати натиск армади роботяг зі своїми посилками.
Ми звикли не звертати уваги на дрібниці. У нас завжди, якщо ти стикаєшся з держорганами, зазнаєш приниження. Приклад – експертиза агрегатів автомобіля при оформленні купівлі-продажу. Райвідділ міліції, експерт один, черга 60 чоловік. Прийомні години – вівторок і четвер, з 14.00 до 15.30. Тобто всім зрозуміло, що він не встигне прийняти людей за цей час і дослідити автомобілі. Він спеціально створює умови, за яких люди принижуватимуться і проситимуть слізно прийняти їх, адже у них вистачає турбот, вони не можуть тижнями пропускати свою роботу. Певна річ, за певну мзду експерт зробить послугу.
А хто з нас отримував закордонний паспорт без тяганини, численних «пробачте, будь ласка, прийміть мене, будь ласка, я Вас дуже прошу» і улесливих усмішок?
Ви не подумайте, я не поскаржитися написав. Ці рядки – моє радісне відкриття. Я зрозумів, що дуже щасливий ще й тому що не працюю митником в Україні. Тому що на такій роботі я навряд чи вважав би себе чоловіком і поважав себе. Навряд чи вважав би, що в моєму існуванні є якийсь сенс і користь для цього суспільства.
Я радий, що львівські держслужбовці обзавелися ножем типу «Боуї» виробництва Пакистану, ножем-мачете і складаночками з Китаю. Сам люблю ножі. Я їх виготовляю сам або купую в магазинах, на відміну від держслужбовців. Я поважаю себе.
Поспілкувався зі знайомими, виявляється, я не самотній, у багатьох конфіскують речі з посилок. Був навіть випадок, коли знайомі виявили в посилці пляшку бренді відкоркованою, але не порожньою – в неї налили (натомість) воду, підфарбовану чаєм. Розкривалася посилка тільки на митниці.
Сиджу, фантазую. До 20-го треба заплатити податки. Може, попросити, щоб мені зробили податкові пільги на суму вартості ножів, адже вони дісталися держслужбовцям, вважай, до скарбниці потрапили?
Євген Бобров, Київська область
