Їдучи з України до наступної країни перебування, японський дипломат середнього рівня випадково залишив аркуші з нотатками, які робив у Києві. Знайомимо читачів з деякими фрагментами цих записів, які демонструють оригінальний погляд на українські реалії носія японського менталітету (художній домисел).
* * *
“Воістину дивною і незрозумілою є влада в цій далекій країні. Мабуть, я ніколи не збагну, чим вона керується у своїх діях та поведінці. Але точно не кодексом «Бушідо». Тутешній правитель віддав цілий шматок території України іншій державі ще на 25 років.
Коли наш попередній високоповажний прем’єр-міністр Юкіо Хатояма не зміг виконати свою передвиборну обіцянку про виведення американської військової бази з території Японії, він вибачився перед своїм народом і пішов у відставку за власним бажанням.
А голова Української держави страшенно тішиться з того, що в них залишиться – Будда його знає, на який ще термін – іноземна військова база. Та ще й хвалиться вдалою оборудкою: рідна земля в обмін на дещицю чужого газу”.
* * *
“Віце-прем’єр їхнього уряду, прізвище якого дуже нагадує мені улюблену страву, восьминога, підсмаженого на шашличку кусіякі, запропонував подумати над тим, щоб об’єднати Україну з сусідньою країною. А оскільки сусідня країна сильніша й потужніша, то цим об’єднанням точно б правили б її двоє маленьких, але енергійних сьогуни.
Це ж державна зрада! А правитель України замість того, щоб прислати тому «восьминогу» ритуальний клинок для самогубства за технікою сеппуку (і, звісно, на додачу надійного кайсаку, щоб після розпорювання живота відтяв зрадникові голову), нагородив його орденом давнього українського князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня.
Сумніваюся, що безсмертний дух великого князя зрадів такому вчинку нинішнього владаря України”.
* * *
“Їхній міністр науки та освіти вважає, що сама незалежна Україна – це історичне непорозуміння, що жителі частини України – ніякі не українці, а чужинці, а замість української мови активно насаджує мову сусідньої держави в освіті та кінематографі.
Не знаю, звичайно, ми, японці люди миролюбні й законослухняні. Але якби якийсь із наших міністрів сказав, що Японія то є прикрий історичний казус, що жителі Хоккайдо – це не японці, а в наші університети впроваджував, скажімо, китайську мову, просто не знаю, що з ним зробили б люди. І що б йому відірвали. Язика – як мінімум”.
* * *
“Як з’ясувалося, попередня прем’єр-міністр, жіночка з ніжним обличчям гейші та вдачею скаженого самурая, просто взяла й поцупила майже 300 мільйонів наших японських євро. Замість того, щоб укласти їх, як домовлялися, в енергозберігаючі технології, вона витратила кошти на виборчу кампанію, виплатила їх виборцям. Але кампанію все одно програла. І хто тепер їх поверне в державну скарбницю?
Коли в Японії міністр сільського господарства Тосікацу Мацуока потрапив у корупційний скандал значно менших масштабів, він просто повісився. Тому що втратив обличчя.
А ця самурай-гейша, без тіні сорому на гарненькому личку, розповідає про те, як вона бореться з корупцією.
Тутешній філософ дав дуже цікаве визначення корупції в Україні: «те, чим займаються без нас». Після цього, усупереч своїм же афористичним словам, гідним пера великого Іноує, філософ став спочатку депутатом парламенту за спискуом «гейші», а потім – високим чиновником і при попередньому правителі, і при нинішньому.
Які ми все-таки різні!”
* * *
“А днями український правитель за державні гроші поїхав до Греції в туристичну поїздку. Та ще при цьому молився з тамтешніми християнськими монахами.
Але в нас такі гріхи не відмолив би навіть імператор у своєї праматері, богині Сонця Аматерасу. Вона б спопелила марнотратця народних коштів прямо на священній горі Такатико, що на острові Кюсю”.
* * *
Японію у світі називають Країною Сонячного Сходу.
Боюся, що Україна з такою владою заслужить титул «країни призахідного сонця»…
З японської переклав Микола Писарчук
