Думка

Першу половину кожної суботи я традиційно проводжу на стадіоні, де пробігаю декілька кругів, потім підтягуюся на турніках. Ця субота не стала винятком. Зараз я відзначив, що влітку стадіон був порожній, тепер він наповнився людьми: це були школярі, що повернулися після першої цього року лінійки. Здорові, засмаглі, усміхнені старшокласники вітали один одного, цілувалися після розлуки, що тривала майже три місяці. 

Стало аж радісно за них: ось воно, нове здорове покоління, у якого життя складається зовсім не так, як у нас. Зайшовши на другий круг, я помітив над групками молодих людей димок. Подолавши третій круг, побачив, як молодь розпиває солодкі газовані напої. Після четвертого з`явилася горілка. Після десятого старшокласники були вже, як мовиться, хороші. Я тікав зі стадіону, на трибунах якого сиділи п`яні школярі з своїми не тверезішими подругами. Була перша дня. Що ще має сьогодні відбутися з цими молодими людьми, можна було тільки здогадуватися. Мені ж подумалося, що це дійсно покоління, у якого все не так, як було у нас.

Відео дня

Мені довелося рости «на районі», забудованому будинками для міліціонерів, тому, самі розумієте, навколишнє середовище з самого початку було зіпсоване з погляду криміналу. Я не перебільшую: битися доводилося щодня. Проте, приблизно з двадцятьох хлопців всього класу палили тільки двоє, одним з яких був я. На нас дивилися, як на героїв, куріння робило з нас свого роду людей, що кинули виклик суспільству. Купівля цигарок перетворювалася на складний і деколи небезпечний ритуал. Ясно, що радянські продавці неповнолітнім куриво не відпускали. Доводилося писати записки «від руки батька» або давати гроші дорослим. Тут головне було – вирахувати, хто з них поведеться на прохання, а хто схопить за вухо і поведе вас до батьків або в міліцію. Адже траплялися і такі типи. Цигарки зберігали в електрощитах під`їздів, разом з милом і зубною пастою: перш ніж повернутися додому накуреними, ми чистили зуби і мили руки. «А то родаки пронюхають». Як доводилося ховатисяз куривом у школі на перервах – окрема тема.

І ось відчуйте різницю: сьогодні паління у дітей взагалі не вважається гріхом. Пройдіть мимо будь-якої школи під час перерви, ви все зрозумієте самі. Чи дивно після цього, що на випускних навіть відмінниці напиваються, як моряки? Не хочу уподібнюватися старим буркотунам, але пригадується ще й таке.

Свого часу я працював у суді, і якось так склалося, що мені довелося багато спостерігати, як судять молодих людей. Ви б бачили матусь цих хлопчаків: «Як же так, мій Андрійко, адже він такий добрий, ласкавий хлопець, а тут його судять за те, що трьох порізав ножем. Та не може цього бути». А нічого дивного: поки ти годинами базікала по телефону з подругою, поки вирішувала свої проблеми, поки заробляла гроші, Андрійко вдосконалювався. Він йшов на вулицю, яка робила свою справу, і додавав в цю справу частину себе. Вчорашній добрий Андрійко палив, пив горілку, опановував холодну зброю. Результат перевершив усі очікування. Я, звичайно, привів крайній приклад, і дай Бог, такого не відбудеться, але факт: якщо ви не хочете дивитися за своїми дітьми, то знайте: завжди знайдеться той, хто замінить вас. Тільки не дивуйтеся потім різним сюрпризам від ваших кіндерів. З новим навчальним роком! 

Андрій Каменський