Генеральний прокурор Юрій Луценко розповів про етапи роззброєння та поступове системне зниження рівня боєздатності Збройних сил України (ЗСУ) у період з 1991 до 2014 років.
Як передає кореспондент УНІАН, про це Луценко повідомив під час засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ у період з 2004 до 2017 років сьогодні в Києві.
Він розповів, що на кінець 1991 року на території України після розвалу СРСР залишилося стратегічне угрупування військ у склад трьох військових округів.
Зокрема, за словами Луценка, на території України дислокувалось три загально військові та три танкові армії, армійський корпус, чотири повітряні армії, одна армія протиповітряної оборони, ракетна армія, Чорноморський флот, два вузли системи попередження про ракетний напад, інші військові формування. Загальна чисельність особового складу становила понад 800 тис. військових, 6,5 тис. танків, 7 тис. броньованих машин, 1,5 тис. літаків, 350 кораблів, 1272 одиниць ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет.
«У 1991 році Україна була ядерною державою, здобувши третій після США та РФ ядерний арсенал. Його основу становило 5 дивізій 43-ї ракетної армії колишньої СРСР, на озброєнні її стояли стратегічні комплекси стаціонарного базування в шахтах, мобільні ракетні комплекси. Загалом Україна мала 176 міжконтинентальних балістичних ракет і близько 2,5 тис. одиниць тактичної ядерної зброї», - зазначив він.
Генпрокурор відзначив, що на озброєнні військово-повітряних сил на той час перебувало 44 стратегічні бомбардувальники, які могли нести ядерну зброю. За оцінкою більшості військових фахівців цей потенціал був достатній для створення потужних національних збройних сил та розв’язання соціальних питань, в тому числі квартирних.
Він зауважив, що світовий досвід військового будівництва свідчить про те, що оптимальна чисельність збройних сил у мирний час має становити близько 1% від населення держави.
Тим не менше, за його словами, відразу після 1991 року після декількох років, коли українська влада здійснила комплекс заходів з контролю над ЗСУ і технікою, яка дісталася у спадок від СРСР відбулося бездумне, з точки зору Луценка, скорочення військ в Україні, а відтак, «бездумне» визнання озброєння цих скорочених частин надлишковим майном.
Як сказав Луценко, при проведенні кримінального провадження і слідчими та експертами хронологію подій було умовно розділено на чотири етапи:
Перший: 1991-1996 роки (президенти: Леонід Кравчук, Леонід Кучма, міністри оборони; Костянтин Морозов, Віталій Радецький, Валерій Шмаров, Олександр Кузьмук; начальники Генштабу: Георгій Живиця, Василь Собков, Анатолій Лопата, Олександр Затинайко). Це етап характеризується намаганням вищого військово-політичного керівництва держави організувати управління військами, в результаті проведення заходів роззброєння, зокрема, відмови від засобів тактичної ядерної зброї були створені умови для поступного системного зниження рівня боєздатності ЗСУ.
Другий етап – 1997-2005 року (президент: Леонід Кучма, міністри оборони: Олександр Кузьмук, Володимир Шкідченко, Євген Марчук; начальники Генштабу: Олександр Затинайко, Володимир Шкідченко, Петро Шуляк, Сергій Кириченко).
Цей етап характеризується скороченням чисельності військ. В результаті продовження заходів необґрунтованого скорочення чисельності ЗСУ розпочався процес системного зниження рівня боєздатності армії.
Третій етап – 2006-2009 роки (президент: Віктор Ющенко, міністри оборони: Олександр Кузьмук, Анатолій Гриценко, Юрій Єхануров; начальники Генштабу: Сергій Кириченко, Іван Свида). В цей час значно поглибився процес системного зниження боєздатності ЗСУ в результаті продовження заходів безсистемного скорочення чисельності ЗСУ.
Четвертий етап – 2010-2014 роки (президент: Віктор Янукович, міністри оборони: Михайло Єжель, Дмитро Саламатін, Павло Лебедєв, начальники Генштабу: Григорій Педченко, Володимир Замана). Цей етап характеризується ігноруванням керівництвом міноборони та командуванням ЗСУ основних положень та засад воєнного мистецтва.
Зокрема, у 2010-2011 роки – розформовується об’єднане оперативне командування і командування сил підтримки ЗСУ. Практично знищено оперативно-стратегічний рівень структури ЗСУ, дезорганізовано управління обороною держави на оперативно-стратегічному рівні.
«Відсутність оперативно-стратегічного органу військового управління стало однією з основних проблем організації оборони територіальної цілісності України у 2014 році», - підкреслив генпрокурор.
Також у 2012 році було остаточно дезорганізовано систему ППО України та безпідставно змінено систему мобілізації та планування та переведення на так звану трирівневу систему управління, що створила умови для критичного рівня розбалансування системи загального управління військами.
Крім того, у 2013-2014 роках завершується розформування армійських корпусів, як основа тактичного рівня структури ЗСУ, остаточно дезорганізується система управління військами на всіх рівнях – від бригад до видів ЗСУ.
