Світ звик мислити рамками спецоперацій - чітка місія, обмежена в часі, ресурсах, силах і засобах, з очікуваним результатом. Такі операції, зазвичай, потребують високотехнологічної зброї та її накопичення "про запас". Але російсько-українська війна окреслила нові горизонти війн майбутнього.
Тепер в основі - формування та масштабування стійких систем. Чим більше, швидше і дешевше - тим краще. Простими словами, потрібно не десять крутих, найдорожчих ракет для однієї філігранної спецоперації, а, умовно, дві. Не такі круті, проте щомісяця, а ще краще - раз на два тижні чи тиждень, а найкраще - взагалі щодня.
Росіяни, до речі, це чудово розуміють: постійна мобілізація гарматного м’яса все нижчої і нижчої якості, але щомісяця; понад двісті ударних дронів - "шахедів" і "гербер", основна маса яких (попри всі китайські "покращення" в обхід санкцій) знищується нашою ППО, але щодоби; з 2025 року - сталий приріст крилатих і балістичних ракет за допомоги Пекіна (постачання перхлорату амонію - ключового компонента палива для них)…
Росіяни масштабують системи для продовження війни відразу на кількох рівнях.
По-перше, на стратегічному. Мова про терор цивільного населення та знищення української інфраструктури, а також регулярні ІПСО. Мета зрозуміла: посіяти паніку, зневіру, недовіру до військово-політичного керівництва країни, зірвати мобілізацію. Адже народ, який вимагає миру на будь-яких умовах і нападає на своїх військових, ламає усю дипломатію і програє війну. Можливості очолити ці бунти уже чекають різношерстні команди політиків "старої гвардії", добре знайомі росіянам.
По-друге, на оперативному - знищення української логістики ще за 200 кілометрів від фронту. Тут відбувається клонування та нарощування підрозділів ударних БПЛА, масштабування застосування дронів типу "Молнія", БМ-35 та іншого дешевого й смертоносного лайна. Адже в Кремлі дуже добре зрозуміли старе добре правило, що армія виграє битви, але війни виграє логістика.
По-третє, на тактичному рівні - гнати і гнати російське "мʼясо" на убій. Продавлювати порядки Сил оборони України, відгризати сотні метрів і продавати це як "перемогу". Ворог може щодоби кидати тисячу людей в цю мʼясорубку, Україна - ні.
Ці плани Москви мають цілком прагматичні цілі. Україна, в баченні РФ, не має побудувати власні ефективні системи і десь таки посиплеться. Умовно, ми не завершимо корпусну реформу, не захистимо свою логістику, розсиплемося на першій лінії оборони через брак людей, а в тилу "повстанемо" проти ТЦК чи відключень світла…
Чому Кремль так пушить все це? Тому що росіяни вже вперлися у стелю своїх виробничих спроможностей. Наші далекобійні удари і санкції почали мінусувати гроші на розвиток російського ВПК: поки що дешеві і швидкі системи працюють, але вдвічі подвоїти потужності вже неможливо.
При цьому, важливо розуміти, що Росія вже вперлася, а ми, на щастя, ще ні. Тому головний наш виклик - побудувати ще ефективніші, дешевші і швидші системи.
Час тут - ключовий критерій. Ворог в наступі, ми в обороні. Наш ВПК завантажений на 15 мільярдів доларів, але має перспективу на 55 млрд. Експорт озброєння, на жаль, це лише покращення, але не розв’язання проблеми у плані отримання додаткових фінансів.
Головні виклики, які зараз стоять перед нами - це люди, зброя та гроші.
Перше - орієнтовно, ми маємо понад 30 тисяч новобранців щомісяця. З них 13,5% - це рекрути, інші поповнюють армію по мобілізації. Але Міністерство оборони України планує подвоїти показники рекрутингу до Сил оборони вже цього року. А аналітики нашого центру прогнозують можливість потроїти цей показник (за умови включеності в національну кампанію рекрутингу усіх органів влади).
Звісно, на це готові, м’яко кажучи, не всі. Однак кампанія масового рекрутингу, насправді, є однією з вакцин від російської пропаганди. Ми мусимо повернути повагу до пікселю. І паралельно країна потребує удосконалення процесу мобілізації. Справедливе поповнення бойових частин - одна з основ нашого виживання.
Друге - гроші. Україна не може нести тягар війни без повної союзної підтримки. І для стійкості нам потрібно, щонайменше, 120 млрд доларів. Отже, потрібно їх шукати, тиснути на партнерів, адже оплачувати грошове забезпечення військовослужбовцям Сил оборони (приблизно втричі більше, ніж зараз) - це найкраща інвестиція у безпеку Європи. Краще платити грошима, ніж кров’ю.
І третя позиція - зброя. Найслабша наша ланка станом на зараз - захист від російської балістики.
Ракет до систем "Patriot" критично не вистачає, їхнє виробництво повільне, партнери не поспішають перетрушувати свої запаси. Нарощення, пришвидшення і здешевлення виробництва - головний пріоритет українського ВПК. Дозвіл на експорт покращить ситуацію, але постійно потрібно шукати додаткові джерела фінансування. Ми, нарешті, можемо собі дозволити масовані ракетно-дронові удари по території Росії - виробництво масштабується, бо на один приліт українського дрона припадає 9 збитих. І це ще точно не межа можливостей…
На кожен "Шахед" - три дрони-перехоплювачі, на кожного окупанта - декілька FPV, на кожну вакантну посаду українського піхотинця - декілька НРК. Це - важкі виклики на 2026 рік, але цілком підйомні.
Чиї системи будуть стійкіші, той і матиме шанс на виживання. Гловне - не посипатися всередині країни. Тримаймо стрій.
