Інколи певна подія чи доля конкретної людини стає символом глобального, історичного тренду. Вбивство журналіста Джамала Хашоггі в консульстві у Стамбулі стало одним з таких моментів.
Воно символізує відхід США від ролі сили, яка стримувала злих акторів у світі, пише Washington Post.
Були й інші страшні сигнали. Китай арештував голову «Інтерполу». Військові М’янми влаштували геноцид народу рогінджа. У Сирії відбувається умисна і постійна різня мирного населення, проти якого застосовують навіть заборонену хімічну зброю. Росія вторглася в Україну й окупувала Крим. Підйом правих радикалів у Європі й інших куточках світу теж пов’язаний з втратою сили й життєвого тонусу серед демократичних країн. Сумніви щодо Америки відбиваються по всій планеті вже більше 10 років, а інші сили почали реагувати на це відповідно.
Читайте такожForeign Policy: Проблема не у брехні Росії, а в тому, чому їй вірять
Коли прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан хвалився своєю «неліберальною державою» кілька років тому, він наголосив, що лише реагує на нові реалії, а саме на «великий перерозподіл світової фінансової, економічної, торговельної, політичної й військової сили, який став очевидним у 2008 році».
«Тож вітаємо з занепадом ліберального світового порядку, який США колись підтримували. І це лише початок», - пише видання.
Світовий порядок – одна з тих речей, про які люди не думають, поки вона не зникла. Це той урок, який Америка засвоїла в 1930-х роках, коли старий європейський порядок розвалився, а США відмовилися втрутитися, щоб підтримати його або замінити. Саме тоді американці зрозуміли, що у світі завжди будуть небезпечні люди, яким бракує сили й можливостей, щоб виконати свої плани. Їх можна придушити виправданим стабільним міжнародним порядком. Неважливо, чи це буде Рим, чи об’єднаний християнський світ, європейська концепція сил чи будь-яка форма «цивілізації» в певному місці й в певний час.
Поки світовий порядок сильний, зло сидить в тіні, але ніколи не зникає. Коли ж панівний порядок розвалюється, тоді настає час, коли тінь розвіюється, а ті темні сторони людської природи, які жили в ній, виповзають назовні.
Читайте також"Гітлер зі Сталіним в одному флаконі": експерт назвав Путіна головною загрозою світу
Саме це сталося в першій половині 20 століття. Умови, в яких Адольф Гітлер, Йосип Сталін і Беніто Муссоліні прийшли до влади, були забезпечені світом, в якому ніхто не хотів чи не міг підтримувати певну подобу світового порядку. Це дало кривавим диктаторам шанс показати, на що вони здатні. Якби був порядок, щоб розвіяти їхні амбіції, вірогідно, світ ніколи б не мав справу з кривавими тиранами, які увійшли в історію як агресори й масові вбивці.
«Сьогодні тінь розсіюється знову. Ті, хто закликають нас віддалитися від світу і продемонструвати більшу стриманість, кажуть нам, що ми повинні прийняти світ таким, «як він є». Але вони поняття не мають, на що насправді схожий «світ, такий як він є». Вони виросли всередині бульбашки захисту, створеній силою США і ліберального світу, який вона підтримувала. У світі, де іншим країнам доводилося поводитися так, як вимагали ті реалії сили», - йдеться в статті.
Поведінка Росії формувалася переконаннями її лідерів щодо того, з чим США зможуть чи будуть змушені змиритися. Ними також керувало відчуття сили й консолідованості ліберального прядку. Це ж стосується і поведінки Китаю, Ірану, Саудівської Аравії й кожного державного чи недержавного актора, який міг шукати способи підірвати чи повалити чинний порядок. Всі вони давно б поводилися інакше, якби Америка і її союзники теж поводилися інакше.
Читайте такожNational Interest: Зброя України може допомогти Заходу позбавити Росію впливу
Хочеться вірити, що Гітлер і Сталін були гидкими продуктами іншої ери. Але такі Гітлери й Сталіни серед нас. І вони чекають на шанс показати себе.
«Сьогодні ми знаємо про Володимира Путіна, який має великі амбіції, але йому бракує можливостей, щоб їх реалізувати. Він повернув Сталіна, але він не Сталін. Але що буде, якщо Путіна будуть стримувати менше?», - пише видання.
Також зараз могутній Китай відмовився від обережної зовнішньої політики часів Дена Сяопіна. Але як він буде поводитися, якщо теж зіштовхнеться з меншим опором у світі? Чи може хтось напевне сказати, що всі ці гравці не перетворяться на загрозу, яку можна буде порівняти з тими, які світ бачив у минулому? І як швидко все це може статися?
«Швидше, ніж ми думаємо. Один з персонажів роману «І сонце сходить» Ернеста Хемінгуея на питання про те, як він збанкрутував, відповів: «Поступово, а потім раптово». Це хороший опис того, як світовий порядок розвалився перед двома світовими війнами, і те, як він, вірогідно, розвалиться у наш час. Ласкаво просимо у джунглі», - пише видання.
