Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко закликав закінчити війну в Україні, назвавши незаконне вторгнення Росії "бійкою". За цим криється не один шар причин.
Перша – він, хоча і специфічний, все ж таки союзник Путіна. Іноді в інформпросторі можна навіть зустріти думки, що Лукашенко – стратегічне ІПСО Путіна. Мовляв, він тільки ззовні виглядає як "керівник незалежної держави, який щось говорить". Але часто він говорить "щось" саме в руслі тих наративів, які вигідні Росії.
Тобто, не можна виключати, що Лукашенко час від часу озвучує тези, які в інформаційний простір хотів би винести Кремль, але, з ряду причин, напряму зробити це не може.
Наразі ми дійсно бачимо, що Росія абсолютно не перемагає, а операція в Курській області показала слабкість безпосередньо режиму Путіна. Тож не виключено, що Лукашенко дійсно закидає якісь такі тези про мир тому, що Путіну дуже вигідне було б зараз перемир’я. І бажано з тим, щоб його війська залишилися на займаних позиціях в Україні, а українці вивели свої підрозділи з Курської області.
До речі, в цій же парадигмі звучать закиди Лукашенка про готовність застосувати тактичну ядерну зброю, якщо "іноземні війська перетнуть кордон". Хоча велике питання: чи його це ядерний потенціал? Чи є він взагалі? І навіть, якщо він є в Білорусі, чи Лукашенко його контролює? Чи контролюють росіяни, а він просто закриває на це очі?
Насправді це риторичні питання. Адже найголовніша функція режиму Лукашенка на користь Росії – тримати нас у напруженні, відволікати увагу, ускладнювати прорахунки аналітиків по військових, політичних та дипломатичних діях.
Друга причина – загроза, яку Лукашенко відчуває з боку України. Якщо до лютого 2022 року українці не сприймали Мінськ вороже, то після лютого 2022 року, коли територією Білорусі йшли російські війська, статус Білорусі й Лукашенка в очах українців сильно змінився. Він став співагресором. І він розуміє: якщо він однозначно виступить на боці Росії, він може втратити "престол" (а владу у своїй вотчині він вибудовував десятиліттями, втратити все в одну мить – дуже боязно). Армія Білорусі невелика й зовсім не потужна, якщо порівнювати з бойовим досвідом української армії (і він це розуміє). З 50-60 тисяч особового складу збройних сил не факт, що реально боєздатними будуть 5-10 тисяч. І, наскільки нам відомо, білоруси не відрізняються якоюсь сильною войовничістю. У них не відчувається такої риторики, як від росіян, що "українців треба поставити на місце". Я думаю, що Лукашенко має з цим рахуватися.
Третя причина – загроза Лукашенку з боку Росії. Не можна виключати, що Путіну може щось не сподобатися і він знищить старого "союзника" руками своїх людей в Білорусі (а деякі білоруські чиновники й військові більш проросійські, ніж цього треба для збереження режиму Лукашенка).
Приміром, вже зараз в інформаційному полі циркулюють тези, що нібито Лукашенко змовився з Україною, відвів білоруські війська від кордону й українські війська, які були там наготові, звільнилися, щоб піти у наступ на Курську область РФ. Тому, мовляв, Лукашенко "винен в наступі українських військ на Курщині". І ця теза активно підігрівається російськими так званими воєнкорами. Лукашенку навіть довелося робити заяву, що він посилює кордон – можливо, відправить "Іскандери" і "Полонези"…
Тому, коли Лукашенко говорить, що ця війна "не потрібна ні українському народу, ні росіянам, ні білорусам", він все-таки пов’язує Білорусь з цією війною та бачить загрозу для себе. Ба більше, якщо він відчуває тиск Кремля з приводу, наприклад, необхідності прямого вступу білорусів у війну, його мессидж про "пора закінчувати драчку" - це заява з точки зору самозбереження і особисто Лукашенка, і його режиму в Білорусі. Тобто, не виключено, що це, так би мовити, крик душі. Війна йому зовсім не потрібна.
Ярослав Чорногор, директор Програми "Російські та білоруські студії" аналітичного центру "Українська призма"
