В Росії, в республіці Башкоростан, тисячі росіян почали виходити на акції протесту після того, як місцевого активіста Фаіля Алсинова засудили до чотирьох років позбавлення волі. Спостерігаючи за цими подіями, за протестами дружин мобілізованих, за невдоволенням, яке росіяни в різних регіонах висловлюють на адресу влади через незадовільний стан ЖКГ, українцям дуже хочеться вірити, що у РФ "почалось". Проте, чи можемо ми говорити, що наростаюче невдоволення виллється у масштабні протестні рухи? Однозначної відповіді немає.
Це можна побачити якраз по ставленню російської влади до тих чи інших протестів. В цьому плані російська влада досить гнучка: вони дивляться, де вони можуть застосувати силу, а де спрацюють якісь інші методи.
Наприклад, якщо говорити про події в Башкортостані, то ми бачимо, що там поліцейські діють досить жорстко: в хід проти протестувальників пішли і сльозогінний газ, і відкриття кримінальних справ.
Якщо ж подивитися по ситуації в ЖКГ, то там частіше вмикається режим ігнорування проблем, або заговорювання людей, що "ми виправимо, це тимчасово, потерпіть". Тобто, якихось особливих дій проти тих, хто протестує й записує звернення до влади про своє нею невдоволення, не відбувається.
Практично те саме ми бачимо по дружинах різних російських мобілізованих. Переважно з ними працюють точково: когось дискредитують, когось на короткий час затримують. І зрозуміло, що поліцейським розганяти цих жінок – означає наражатися на незадоволення всередині російської армії. Все ж мобілізовані – це основна частина військ, які зараз діють проти України…
Тобто, потрібно дивитися: можливо, якась із цих активностей призведе до кризи. А криза вже матиме якісь політичні наслідки. А, можливо, й ні.
Всі росіяни, які чимось невдоволені й готові протестувати, звинувачують у своїх проблемах якихось місцевих діячів.
На жаль, прогнозувати зараз – невдячна справа. Звичайно, з експертної точки зору найбільше ризиків розвалу Російської Федерації йде саме з національних так званих республік і автономних округів. Але потрібно ще, щоб збіглися кілька факторів. Наприклад, як у Башкортостані – там і національний, і екологічний, і економічний, і соціальний. І коли воно все одночасно поєдналося, тоді є вибух протестних настроїв.
Згадайте давню "Болотну справу". Ми бачили, що люди виходили на вулиці навіть в Москві. Це була інтелігенція, представники творчих, наукових професій, вчителі, учні, які протестували проти несправедливості, яка відбулася під час виборів. Але ні тоді, ні зараз не йшлося про глобальне повстання.
Річ у тім, що у росіян немає ні зброї, ні поки що таких настроїв на боротьбу. Тобто протест – так. Але він полягає лиш в тому, що порушити якусь проблему й озвучити її. Ба більше, відбувається все це в рамках якихось прохань до Путіна: "Путін, допоможи!".
І, на жаль, все це означає (мої прогнози в цьому плані невтішні): всі ці люди, які навіть через щось протестують, підуть голосувати за Путіна. Адже практично скрізь, з окремими якимись невеликими виключеннями, всі росіяни, які чимось невдоволені й готові протестувати, звинувачують у своїх проблемах якихось місцевих діячів. Але не сумніваються ні в правильності дій Кремля, ні особисто у відповідальності Путіна за все те, що з ними відбувається.
Тому, на жаль для нас, радше, вони будуть бажати знищення України в той чи інший спосіб, навіть завдання ядерного удару, ніж зможуть повстати проти Путіна й чинного режиму Росії.
Ярослав Чорногор, директор програми російських та білоруських студій Ради зовнішньої політики "Українська призма"
