На тлі триваючого корупційного скандалу в Україні, у низці західних ЗМІ знову заговорили про можливе визначення контурів заморозки війни. Нібито США готують оновлену концепцію.
При цьому днем раніше ще один інформаційний привід - про переговори Москви і Вашингтона, які нібито активізувалися, але йдуть не публічно.
Зрештою, у Туреччині мала відбутися зустріч Єрмака та Віткоффа, але її було скасовано. Натомість туди прилетів президент Зеленський з анонсом розмови про справедливий мир. З ким розмови? Поки що не ясно.
Водночас до Києва прилетів генерал Дрискол - командувач сухопутними військами США і друг Ді Венса...
Якщо зв'язати ці події в один клубок, можна дійти висновку про ймовірність нового розморожування переговорного треку. Причому в найгіршому для України сценарії - за аналогією з лютим-березнем 2025 року, коли Трамп вимагав поступок Росії. І тому є, як мінімум, чотири причини.
1) Трамп усе ж таки поспішає на тлі переговорів із КНР. Президент США мав намір заморозити війну в Україні в заданих ним рамках і почати спільні проекти з РФ. І, таким чином, на тлі конкуренції з Китаєм, спробувати "зіграти Москвою" як фактором, що стримує апетити Пекіна в Європі та Азії. А також без зайвих витрат підтвердити, що Східна Європа перебуває в зоні домінуючого впливу США. Ну, і, нарешті, заробити на цьому за рахунок економічного співробітництва з Росією.
Ця концепція не спрацювала, і українське питання вже порушувалося на зустрічі Трампа і Сі.
Під час візиту американського президента в КНР його обговорюватимуть. І якщо сторони домовляться позначити контури мирного процесу, США змушені будуть рухатися в цьому треку. А це вже трохи не MAGA. Тому можливість вирішити питання за слушної нагоди до поїздки в Пекін для Трампа виглядає вкрай привабливо.
Але ще місяць тому ситуація була патовою: Москва вимагала надто багато, не маючи змоги домогтися того силою. Україна не могла, своєю чергою, змінити баланс сил. Європейські союзники США вкрай сильно побоювалися повторення Мюнхена 1938 року. Саме тому Трамп заявив "нехай повоюють" і чекав слушної нагоди.
2. Москва виходила на переговорний трек зі США за двома напрямами. Ключовий - це переведення питання війни з основного в додатковий. Чому так? Подивіться на їхню риторику і теми Дмитрієва. Кремль намагається купити Трампа на вигоди від торгівлі ресурсами, вхід у контроль Північного Морського Шляху, політичного позиціонування. А питання російсько-української війни підносить як "прикру перешкоду", що стоїть на шляху до окресленого світлого і багатого на вигоди майбутнього.
Тобто, основна тема для домовленостей - не завершити війну, а домовитися, як і на чому заробити. Тоді стане зрозуміло, як і коли виходити на мирні переговори.
За нагоди, хочу нагадати останній публічний візит Дмитрієва до США. Наші ЗМІ активно і навіть радісно коментували те, що посланник Путіна не зустрівся з політичними важковаговиками у Вашингтоні. Але упустили одне: Дмитрієв активно зустрічався з бізнесом. Тими, хто зароблятиме в разі договорняка щодо війни. Це була його мета. І щоб уже ці люди, американські громадяни, власники бізнесів-прихильники Трампа, які побачили вигоду, говорили зі своїм президентом.
Друга переговорна нитка - твердження, що Москва зможе протиснути ситуацію на фронті й Україна, у будь-якому разі, змушена буде здавати території.
Тепер дивимося на сьогоднішню ситуацію. Трек Дмитрієва йде. На фронті - досить складна ситуація. Нехай, кинувши додаткові резерви, але Путін намагається створити картинку розвалу фронту. І у Вашингтоні задумалися. Адже якщо це так, то треба йти на заморозку - поразка України не вигідна США. А офіційний Київ може бути більш поступливим. Тому мета візиту Дрискола - якраз з'ясувати, що реально відбувається. І чи варто Трампу поспішати.
3. Міндіч-гейт. Найбільша політична криза в Україні, яка перебуває сьогодні у своїй початковій стадії. Сам факт скандалу, в якому замішане оточення Зеленського, вже послаблює Україну. Вихід - кардинальна зміна внутрішньої політики, у рамках якої президент не тільки жертвує частиною свого оточення, а й позбавляється частини важелів впливу на ситуацію. Але якщо Зеленський не готовий до таких рішучих кроків і намагатиметься зберегти стару команду, то у США з'являються чудові механізми впливу на нього особисто. Тобто, дивимося п.2. - якщо Дрискол за результатами поїздки рекомендує "морозити війну", рішення приймається швидко і доводиться до оточення українського президента з неабиякою часткою інструментів політичного примусу.
4 Епштейн-гейт у США. Це вже скандал, який може коштувати посади президента Трампу і руйнує його формат "монобільшості" в Конгресі (і він так само на початковій стадії). У такій ситуації президенту США необхідна "зовнішньополітична перемога". І варіант із російсько-українською війною цілком підходить, бо він б'є за трьома напрямками: власне, завершення війни, завершення війни на своїх умовах до перемовин із Сі (демонстрація сили США), бізнес із РФ. Одним словом, MAGA у всій красі. Тому за наявності сприятливих для нього стартових умов Трамп не вагатиметься.
Виходить "усе пропало"? Не поспішав би з такими висновками.
В України є можливості своєї гри. Нехай і зі слабкою стартовою позицією. По-перше, критично важлива сьогодні не поїздка Зеленського до Туреччини, а поїздка Дрискола в Україну. І, можливо, добре, що ключові політичні гравці виїхали за кордон. Адже генерал буде більше спілкуватися з військовими і, можливо, створить своє бачення ситуації. Яка сьогодні дійсно складна для України, але вже точно не є розгромом, як про це намагається віщати Москва.
Друге і вкрай важливе - управлінські та політичні рішення Зеленського в найближчі 7-10 днів. Якщо президент України продемонструє (на ділі) готовність перезавантаження системи керівництва країною, і якщо це буде підтримано його політичними опонентами, то такий крок може призвести до зростання довіри з боку населення. А отже, більшої свободи в ухваленні управлінських рішень. І, за нормальної комунікації з партнерами, збереження рівня підтримки України.
Третє - зовнішня політика. Навесні позиція держав Європи і Туреччини допомогла стримати тиск США. Сьогодні (за умови грамотного управління кризою в Україні) це також можливо.
Ба більше, візит Зеленського до Туреччини може бути корисним з іще одного боку - Ердоган має чудові стосунки з Сі і здатний виступити посередником для розморожування українсько-китайського дипломатичного треку. В умовах, коли про завершення війни розмовлятимуть США і КНР, важливо мати можливість донести свою позицію і до Пекіна. І, можливо, найголовніше - почати пропонувати партнерам можливий функціонал України. Тобто, також змістити акценти.
Поки що просимо допомоги у відбитті агресії та післявоєнному відновленні. Але ж можна пропонувати свій функціонал, своє бачення співпраці, свою участь у глобальних проєктах. І, своєю чергою, показувати, що російська агресія - фактор, який заважає не тільки нам, а й зацікавленим сторонам.
А поки що варто уважно стежити за новинними стрічками. Причому насамперед у країнах, зав'язаних на процеси. Буде багато цікавих натяків на перебіг процесу.
