Любий Львове, я відчувала себе страшенно винуватою, що не побувала на твоєму ювілеї. Пробач, так вийшло. Я рядок за рядком вивчала меню заходів, якими ти частував своїх гостей. Це якесь свято смаку: вуличні театри, фестиваль ковалів, і навіть Брегович (вірте, в жодному іншому місті Горан Брегович не виглядав і не слухався б органічніше, ніж у Львові). Це не Віктюк і Башмет пошанували тебе твоєю присутністю, це ти по-батьківськи надаєш їм честь, приймаючи їх у себе з незмінною пошаною і аншлагами.
Можу собі уявити, що чинилося в твоїх ресторанах і кав`ярнях. Адже навіть по буднях в найдешевших забігайлівках у тебе знаходиться першокласний наїдок. А тут ювілей. У думках уявляла, якими кулінарними вишукуваннями ти бавиш своїх гостей. Крученики, домашні ковбаски, печеня, не казатиму про кондитерку. Про львівські цукерні неможливо згадувати без сліз. Сидячи в твоїй «Вероніці» чи «Віденській каві”, я відчувала, що вже можна не хотіти до Парижа, принаймні у французький гастрономічний тур.
Коли Юрій Віталійович Луценко вирішив подарувати Львову торт, я подумала, що це сміливий подарунок. Бабця Австро-Угорщина навчила місцеве населення пекти, і львів`яни розпещені. Їх не здивуєш бісквітиком чи наполеоном, навіть пересічна яблучна шарлотка - в їх виконанні святковий пиріг. Але цей торт особливий - подарунок міністра внутрішніх справ. Львів, твої безбашенні хлопці разом з цим міністром скидали колишнього президента. До того ж цей торт важив 900 кілограм, і добряче витратившись на пиво і лікери, хлопці могли безкоштовно поласувати солодким. Передчуваючи картинки зі свята, я перемикала українські телеканали... і що я бачу. Замість елегантної публічної вечері, яке варварське поглинання. До цього солодкого масиву рвалися юрми підлітків. Не може бути! Люди, які ходять в театри, і які, навіть в найбільше безгрішшя, прориваються на прем`єри, так негонорово шматували цей атрибут ювілею. Поряд немолода львів`янка вибачалася, їй було соромно. Що там львів`янка, я думаю, що сам Штефко Бандера, який був освіченим і витонченим, особисто б кинув гранату в натовп, побачивши таке падіння галицького іміджу.
Так, дідусю Львів, ти десь щось упустив. Після цього випадку мені здається, що ти вже не просто сивий і благородний, а й жахливо самотній.
А знаєш, в лондонському метро під час війни, коли люди ховалися там, як у сховищі, місцева влада організувала харчування. І щоб ти бачив, як під час війни англійці без поспіху, охайно і з гідністю брали їжу муніципалітету. І потім там не залишалося ні смітинки – все було продумано. І то була війна.
Ну, гаразд, не годиться на день народження говорити про недоліки ювіляра. Але, любий Львове, тобі є над чим працювати, адже іншого народу в тебе немає.
Лана Самохвалова
