Враження
З любові до рідної України я включилася у виборчу кампанію й щиро працювала від початку й до кінця першого туру виборів з палкою надією, що новий Президент буде кращим і не буде соромно перед світом за теперішню немічність влади й безладдя в державі.
Минуло півтора місяця звичайної агітаційної роботи в статусі довіреної особи кандидата в президенти Тимошенко Юлії Володимирівни. У виборах я брала участь не вперше, і рада була всю свою ще не вичерпану енергію віддати корисній справі.
Агітаційна риторика, участь у засіданнях окружної комісії, судові процеси за справедливість – усе це було задля одного – кращого життя мого українського народу і на благо України.
Уранці 17 січня пішли на виборчу дільницю. По дорозі зустрічали односельців, закутаних у хустки й у шапках. Ховаючись від морозу й вітру вони долали крок за кроком засніжену неочищену дорогу. Ішли вибирати. Там, на виборчих дільницях, на них не чекали розважальні програми чи буфети з дешевими харчами, як у старі радянські часи. Агітатори не нагадували, що вибори – це важлива державна справа. Вибори в Україні вже стали особистою справою кожного, і внутрішня сила штовхала цих людей іти й робити вибір, надіючись і вірячи в правильність своєї позиції. Ці люди стояли в чергах за бюлетенями, знали, що і як треба робити, обирали кращу долю, як правило, уже не для себе – для дітей і онуків. На дільницях часто їх ніхто й не чекав. Вони не знаходили себе в списках, “проживали” за іншими адресами, мали інші прізвища. Ми з чоловіком теж опинилися в різних списках і не за одною адресою.
Потім подалася в районний штаб і звідти в окружну виборчу комісію 96-го виборчого округу. Додому повернулася другого дня ввечері й тільки тоді відчула втому. Розслабилася, старалася заснути, а переді мною чи то уві сні, чи наяву виринали картини останньої доби. Голосування на виборчих дільницях, довжелезні черги біля будинку окружної комісії з представників виборчих дільниць, міліціонерів, які привезли мішки з бюлетенями, щоб передати їх у руки окружної комісії, здати це дороге народне волевиявлення. Цих людей було трішки менш як тисяча. В окрузі понад сто двадцять виборчих дільниць, і з кожної приїхало щонайменше по п’ять осіб. У черзі на морозі стояли по 5–6 годин, і коли віддавали свої документи, щиро дякували членам комісії і на крилах летіли додому з почуттям виконаного обов’язку, щасливі. Члени окружної комісії допомагали виправляти якісь дрібні помилки й зі співчуттям дивилися на молодих і недосвідчених, на старших і часом розгублених представників дільниць.
З приємністю хочу згадати роботу в окружній комісії голови Миколи Павловича Унанця, що з першого дня мусив контролювати всі свої дії і висловлювання під прицілом відеокамери, з якою на засідання приходили представники кандидата Януковича, спокійного і виваженого молодого хлопця секретаря Георгія Місурадзе, члена комісії Аллу Богуш, що завжди стояла й відстоювала правду за Конституцією і Законами України, міліціонерів, що супроводжували представників дільничих комісій та охороняли порядок на дільницях. Вони, ніби німі, заморожені – як статуї, – не спускали очей з об’єкта своєї охорони, днями й ночами не змикали очей.
Мене охоплювало почуття гордості, співчуття, сорому, жалю... Чому у двадцять першому сторіччі так складно проходять вибори в Україні? Хто й чому створив таку складну форму голосування? Чому почуття недовіри до всіх і всього таке сильне в нашій країні? Невже так проходять вибори й у інших цивілізованих країнах?
Та ні! Далеко не так!
То чому ж у нас не змінюють методи голосування? Чому під загрозою завжди опиняється волевиявлення отих простих українців, що так сумлінно ходять на виборчі дільниці?
Перед очима стояли довірені особи усіх кандидатів на посаду Президента, спостерігачі, чулися толерантні дискусії з ними – з правом кожного з них мати свою позицію і думку (як і їхніх кандидатів) щодо виходу України з кризи.
Та, на жаль, була інша група людей, що ставила перед собою інше завдання – чим гірше, тим краще...
Технічні чи не технічні кандидати в президенти (Противсіх, Бродський, Ратушняк), не знаю, але бачила, як усі представники цих кандидатів – спостерігачі, довірені особи та члени комісії – разом старалися перевести всю роботу в скандальне русло. Метушня, перешіптування, підслуховування, суперечки навколо очевидних і правильних рішень. Особливо хотіла б відзначити організатора цього неприємного дійства Ірину Володимирівну Олійнич. Молода особа демонстративно не чула й не хотіла чути зауважень щодо своєї зухвалої поведінки. Не взяла до уваги й те, що два суди вони разом з матір’ю Ольгою Романівною Олійнич програли, що суд не повірив їхній “правді”, через що мати не змогла продовжувати роботу в окружній комісії. Важко уявити юриста за освітою молоду Ірину в Мантії Справедливості...
Думаю, завдання не визнати вибори в 96-му окрузі було основним завданням групи представників технічних кандидатів та представників Януковича. Це їм не вдалося, але фіксація їхньої діяльності на відеокамеру, за моїми переконаннями, призначена для звіту перед своїми господарями. У мене є великі сумніви щодо результатів на двох окремих дільницях округу, де перевагу дістав кандидат Янукович, бо на решту сто з лишнім дільницях Янукович мав удвічі менше голосів, ніж Тимошенко, але я готова визнати цей результат, бо не хочу жити з сумнівами в серці.
Що більше роздумувала над виборчим процесом, то більше була переконана, що ті довжелезні черги, технічні кандидати, закриті приміщення для передачі в електронному вигляді даних у ЦВК, неточні списки виборців, у яких не занесено людей з багатоповерхових будинків і переплутано прізвища, вигідні тим, хто не хоче порядку, кому не вигідна правда на виборах, хто бореться за владу нечесним шляхом. Чим більше замучиш людину, тим менше в неї залишиться сил боротися зі злом.
Не хочеться жити в країні, де керують кримінальні авторитети.
Хочеться жити в країні правди і справедливості. Хочеться пишатися своїми керівниками. Дуже хочеться, щоб любов до своєї Батьківщини й правди були вищі від тимчасових нечесних комбінацій.
Ми напередодні другого туру виборів, і перед нами – велика відповідальність.
Об’єднавши зусилля, ми зможемо перемогти зло, що з усією силою, нечесними методами проривається до найвищої посади в Україні.
Надія Лук’яненко, довірена особа по 96-му виборчому округу кандидата в президенти Юлії Тимошенко (м.Київ), дружина Левка Лук’яненка
