Думка

Прийшов учора в гості до своїх друзів випити чаю, поговорити, а вони від телевізора відірватися ніяк не можуть. Як же: всі програми присвячені черговій річниці з дня народження Висоцького! Взагалі у тих, хто за останні дні хоч краєчком ока заглядав у телевізор, могло скластися враження, що у всій радянській історії був тільки один поет, один музикант і один актор - і все у одній особі. Причому з кожною річницею його культ розростається все більше. Зрозуміло, чому «про Володю» так люблять говорити різні діячі культури. Їм треба піаритися на факті знайомства з ним, але чому багато хто з нас, навіть тверезі люди, увірували в «геніальність» Висоцького?

Війна напрокат

Характерно, що Володимир Семенович як у піснях, так і на екрані створив мужнього борця і в нашому сприйнятті сам зрісся з цим іміджем. Зовні це закріпилося у твердому погляді і вольовому підборідді. Прийом з підборіддям у нього пізніше запозичить фатальний борець Віктор Цой, проте не Цой став духовним спадкоємцем Висоцького, його спадщиною скористалися зовсім інші виконавці, але про це нижче.

Відео дня

З ким же в реальному житті боровся Висоцький? Кажуть, що з Системою, але Система якраз була прихильною до нього. Він здобув освіту у МХАТі, найпрестижнішому театральному вузі СРСР. Зараз багато очевидців полюбляють згадувати, як ним були незадоволені радянські чиновники, проте він досить спокійно отримував ролі у найбільш ходових картинах того часу, міг вільно їздити закордоном, мав французьку дружину. 

Ні, з Системою у Володимира Семеновича якраз складалися цілком дружні відносини, і якщо він її десь кулуарно критикував, то й наслідки цього були кулуарними. Принаймні, давайте скажемо, що у в`язниці він не сидів, і більше не повертатимемося до теми його «дисидентства». Може, за відсутності реальної боротьби у своєму житті, Висоцький і черпає сили для свого страждального образу в боротьбі чужій, таким чином запозичуючи її. І, напевно, в цьому причини його звернення до війни: «Давно смолкли залпы орудий...», «Песня о друге», «Сколько павших бойцов полегло вдоль дорог...»

Зазначимо, Висоцький-боєць, борець за справедливість, у своєму віртуальному світі завжди протиставляє себе силам супротивника, які мають кількісну перевагу: «Их восемь – нас двое. Расклад перед боем Не наш, но мы будем играть!» - співає він.

При цьому до своїх опонентів Володимир Семенович ставиться не дуже шанобливо, та й товаришів по боротьбі не завжди шанує. Дуже показова в цьому сенсі пісня «Тот, кто раньше с нею был». Там усе починається із застілля, за яким ліричний герой «не пил, не пел… на неё вовсю глядел». Проте «тот, кто раньше с нею был», сказав, що йому нічого не світить. Проте, автор встиг сподобатися дівчині (напевно, вольове підборіддя зробило свою справу): “Когда ж я уходить решил, Она сказала: "Не спеши!" Она сказала: "Не спеши, Ведь слишком рано!"

Проте «тот, кто раньше с нею был», затаїв зло на нашого героя. Підлий попередник вистежив автора, котрий якось ішов з другом Валюхою. І що ви думаєте? «Они стояли молча в ряд – Их было восемь», їм готувалися влаштувати «темну», і знову - четверо на одного. Проте головний герой не розгубився, він почав бій першим, тим більше у нього був ніж: «Держитесь, гады!» Проте «гади» здолали двох друзів і почали їх забивати. Далі герой потрапляє відразу в тюремний лазарет, де його лікар «резал вдоль и поперек». Авторові було важко, і він, звичайно, як мужня людина тримався що є сили. Як можна зрозуміти з подальшої оповіді, головний герой незабаром вийшов з в`язниці, куди його, мабуть, запроторили за ніж, проте дівчинка його не дочекалася. При цьому постраждалий «её, как водится, простил, Того ж, кто раньше с нею был, – Не извиняю», - має зло на свого суперника автора.

Давайте підіб`ємо підсумки. Який образ співака у нас вимальовується? По-перше, це хлопець, що має попит у жінок. По-друге, він безстрашно, хоч і не зовсім вміло, користується ножем. Третє: у нього був вірний друг, який з ним чесно розділив неприємності, коли на них напали, проте що було потім з Валюхою, ніхто не знає, автор про нього більше не згадує, але згадує, звичайно ж, про себе коханого. А від «коханого» відмовилося дівча, він же озлобився на весь світ і мріє про розправу над опонентом. Що й казати, герой-мученик: усі навколо погані, один він білий і пухнастий з ножем за пазухою. Взагалі, треба сказати, змальвана ситуація видається мало реальною з точки зору «розкладів», адже не буває абсолютно правих і абсолютно неправих людей. Але в тому і сила цієї пісні, що будь-яка людина може на місце героя поставити себе і відчути себе з цією образою на світ цілком комфортно. І створення такого сумнівного комфорту для споживача є характерним для всієї творчості Володимира Семеновича.  

Усюди «я»

Що ще дратує, так це дивовижний егоцентризм Висоцького, про що, зокрема, свідчить безмежна кількість вжитого займенника «я». Тут наведено тільки пісні і вірші, що починаються з останньої букви алфавіту, проте через «я» у нього написано мало не половина віршів. «Я тут подвиг совершил – два пожара потушил». «Я стою спокойно перед строем – В этот раз стою к нему лицом. Кажется, чего-то удостоен, Награждён и назван молодцом». Герой, що й казати, проте не соромиться автор і сумнівних досягнень: «Ох, где был я вчера – не найду, хоть убей!.. Помню – Клавка была, и подруга при ей, Целовался на кухне с обоими. А наутро я встал – Мне давай сообщать, Что хозяйку ругал, Всех хотел застращать…»

Взагалі парадокс полягає в тому, що Висоцький хоч і постає перед нами мужнім бійцем, проте, чи не кожний рядок його віршів просякнутий відчуттям жалощів до себе: «Я вырос в Ленинградскую блокаду, Но я тогда не пил и не гулял, Я видел, как горят огнём Бадаевские склады, В очередях за хлебушком стоял».

Дуже знакова для розуміння мотивів творчості Висоцького також «Дорожная история». «Я вышел ростом и лицом», - без зайвої скромності починає свою розпоповідь Володимир Семенович (і це ми вже відзначили за увагою з боку жіночої статі). Далі - ще скромніше: «С людьми в ладу – не понукал, не помыкал; Спины не гнул – прямым ходил».

Одного разу наш герой завербувався у далекобійники і якось вирушив разом з товаришем на машині. «А в дороге – МАЗ, Который по уши увяз», - продовжує Висоцький (машина, що загрузла по вуха, - невдалий пасаж, але про «геніальність» Володимира Семеновича трохи нижче).  Одне слово, друзі застрягли: п`ятсот кілометрів попереду і п`ятсот кілометрів позаду - нікого, за бортом - заметіль. Тут між напарниками виникає сварка. Друг каже, що, мовляв, треба кидати машину, оскільки її зараз завалить снігом, а автор, в свою чергу, стверджує, що треба рятувати машину, оскільки її чекають на будівництві. Сварка призводить до того, що товариш хапається за гайковий ключ і «волком смотрит» на водія. Потім малодушний залишає кабіну - «ушёл куда-то вбок», а наш герой засинає. Коли ж прокидається, приходить тягач, оповідача рятують. Здавалося б, його напарник мав би перетворитися за час своєї відсутності на бурульку, але ні, він повернувся, «трясётся весь». А самовідданий автор незламний, він готовий великодушно вибачити своєму компаньйону і взяти з собою у новий рейс.

Основоположник «Шансону»

Ось такими піснями Володимир Семенович і створював собі образ «правильного мужика», на якого хотілося бути схожим. Відверті сльози поета при цьому залишалися якось непоміченими. Висоцький, звичайно, розумів, що мужик, який плаче, виглядає несолідно, проте дав нам усім санкцію на алкогольні соплі і відкрив секрет, як їх пускати, щоб це було законно. Секрет простий: плакати треба хрипким голосом. Так, можна бути ображеним на весь світ, вважати себе обділеним і висловлювати йому свої претензії, тільки робити це потрібно хрипким голосом. Тоді і чисто номінально мужиком залишаєшся, і жалощі до себе викликаєш. Тому цілком логічно, що сьогодні Володимир Семенович зайняв своє місце серед виконавців на радіо «Шансон», адже він і був основоположником жанру, який можна охарактеризувати як плач правильного мужика. А усі ці шуфутінскіє, кучіни та інші Володимирські централи - продовжують його справи.   

Інша справа, Висоцький був талановитішим ніж вони, та все ж у поезії Володимира Семеновича була маса дірок. Наприклад, таких: «И я видел Нагайскую бухту да тракты, Улетел я туда не с бухты-барахты». Скажіть, що рима «тракты» - «бухты-барахты» геніальна, навіть враховуючи, що перед цим іде мова про бухту? Або: «…Я вижу: быть беде. Ведь бокс – не драка, это спорт Отважных и т. д..»?

Римувати «беде» і «итеде»? На це здатна хіба що Земфіра, але, що з неї візьмеш...

До речі, в тій самій пісні  («Песня о сентиментальном боксере») Володимир Семенович показує, що не дуже дружить з географією. Пам`ятаєте: «Удар... Ещё удар... Опять удар — и вот Борис Буткеев (Краснодар) Проводит апперкот». Трохи нижче йдеться про те, що Буткєєв сибіряк. Даруйте, Краснодар знаходиться  тисячі приблизно за три кілометрів від Сибіру.

Загалом можна сказати, що Висоцький досить талановитий поет, у нього були й непогані вірші, особливо гумористичні. Зараз, звичайно, цей гумор виглядає трохи наївним, але тоді це було, як в око. Проте говорити про те, що Володимирові Семеновичу не було рівних, називати його месією, людиною епохи, думаю, не варто.  

Олексій Подорожний, Харків