Перший тур виборів залишився в історії, разом з надіями на швидке поліпшення ситуації. Попереду знову жорстке протистояння й вибір меншого зла. Вибір непростий, але далеко не для всіх.
У 2004 році політтехнологам удалося розділити країну на дві частини й установити в українському суспільстві систему розпізнавання «свій–чужий». Як на літаках військової авіації. У цій системі апріорі все, що каже/робить «свій», – то боже одкровення й чиста правда, а все, що каже його опонент, –то все від лукавого і брехня. Хай би навіть по черзі читали однаковий текст.
Переконувати таких представників суспільства марно. Вони давно визначилися, і сумнівів у них немає.
Але, на щастя, за п’ять років з’явилася досить значна група самостійно мислячих громадян. Кількість таких людей невпинно зростає, і, мабуть, не випадково, корелює з кількістю Інтернет-користувачів в Україні (близько восьми мільйонів). Це вони голосували за третього. І саме за їхні золоті голоси зараз іде запекла боротьба.
Уперше за незалежну історію України виникла ситуація, коли не натовп, а думаючі громадяни можуть змінити долю країни.
Для орієнтації в безмежному масиві інформації та висновків потрібні критерії. Які? Ну, наприклад, при виборі собаки головне не те, як вона гавкає, а ще й важливі “екстер’єр”, порода, родовід, службові характеристики, індивідуальні якості, хто хазяїн і рекомендації. При виборі політика критеріїв набагато більше.
Ось деякі з них:
Зовнішність і вік. Тут підхід універсальний. Чим молодший і красивіший, тим краще. Хоча при сучасній косметології створити гарну «напомаджену бріоліном істоту» навіть з макаки зовсім не проблема. Більш важливо – чий портрет висітиме в навчальних закладах.
Якщо школярик спитає вчителя, показуючи на портрет: «А що то за дядько?» – то відповідь може бути така: “Вчився погано, тому двічі сидів”. А якщо буде “тьотя”, то – “Вчилась відмінно, тому двічі не сиділа”.
В обох випадках маємо чудовий виховний момент, але все ж позитивний приклад набагато кращий...
Державна мова. У сильній державі може бути тільки одна державна мова. Це закон розвитку. Він однаковий для всіх – і для США, і для Німеччини, і для Франції, і для України... Регіональні мови допускаються як виняток. І крапка.
Якщо в якійсь країні мова була деформована від утисків при окупації, то при відродженні незалежності мова відроджується в першу чергу. Так було в Норвегії з її п’ятимільйонним населенням, Чехії таі інших державах.
В Україні державна мова є і може бути тільки українська. Будь-який сильний глава держави і сам досконало вивчить мову, і всіляко підтримуватиме її. Якщо ж кандидат у президенти говорить інакше, то він або слабкий, або тупо бреше, проявляючи ситуативний популізм.
Дебати. Одна з основних функцій глави держави – презентація й захист інтересів власної країни на зовнішній арені. Цей найвідповідальніший сегмент обов’язків Президента охоплює участь у самітах, міжнародних форумах, двосторонніх переговорах на рівні делегацій та особисто, офіційні й неофіційні зустрічі «без краваток» із сильними цього світу. А там усі акули – пальця в рот не клади, випадкових немає, бо їх з’їдають до того. До речі, Ющенко не був успішним саме через брак таких якостей. Знаходити спільну мову доведеться і з Обамою, і з Путіним, і з європейськими лідерами. Зрозуміло, якщо вони побажають розмовляти з нашим новим Президентом. А можуть і міжнародну ізоляцію влаштувати. Тоді інтереси недолугих малоросів залюбки представить кремлівський тандем. У своїй інтерпретації.
Дебати між кандидатами в розвинутих країнах дають виборцям відповідь на запитання, хто з двох буде їхнім кращим представником у світі... Або дурнішим. Це як випускний екзамен, квінтесенція виборів. Це фільтр. До дебатів там готуються за рік. І бруду виливається неміряно. Згадайте сукню Моніки.
А напруга й відповідальність така, що під час дебатів у кандидатів піт стікає по шиї за комір. Програти дебати ще допускається, але неучасть у дебатах – то негайна політична смерть! Це безславне самозняття з виборчої гонки.
А що в нас? Один із кандидатів узагалі відмовляється від дебатів?! Навіть на повністю лояльних і комфортних для себе каналах. Наприклад, на телеканалі «Інтер», що транслює про Віктора Януковича тільки позитивні матеріали, або ТРК «Україна».
Питання – як і яким чином цей діяч відстоюватиме національні інтереси?
Фальсифікації. Після першого туру фальсифікації не фіксували, тому що не було необхідності. Але проявилися тривожні й підозрілі тенденції. Скандал з грузинськими спостерігачами й метушня навколо голосуванням на дому та процедури внесення виборців до списків у день виборів свідчить лише про одне. Готуються системні фальсифікації. Тому й кричать про страшну кількість грузинських спостерігачів.
Проста арифметика – ну що таке три тисячі спостерігачів на десять мільйонів виборців регіону? Ніщо. Усього лиш один до трьохсот. Ясно, що на волевиявлення вони ніяк не вплинуть. А от системні порушення можуть і виявити! Звідси вся істерія та недопуск.
Те саме стосується голосуванню на дому. Тут навпаки прибідняються – якісь жалюгідні три проценти... У тому-то й справа, що потрошку, кругом-бігом по три відсотки – можна й десяток наскубати.
Легальний Президент може бути обраний тільки чесним шляхом.
Свобода слова. Обидва кандидата досить швидко й ефективно намагатимуться перевести все що балакає, показує і друкує, у маріонетковий режим. Єдина надія – начебто проєвропейськи налаштована Тимошенко трішки остерігатиметься Заходу й залишить щось безпечне для себе й малотиражне. На кшталт «Ехо Москвы» в Росії.
Дрібний і середній бізнес. Обом представникам олігархічних кланів малий бізнес – як кістка в горлі. З одного боку їм не потрібні незалежні й самодостатні громадяни, а з другого – якось потрібно нагодувати тринадцять мільйонів пенсіонерів. Тому гнобитимуть податками. Невелика різниця буде лише в підходах. Гадаю, що за Тимошенко це виглядатиме більш цивілізовано.
Економіка. Країна нині переправляється через болото економічної кризи.
На переправі коней не міняють. Через два місяці закінчується важкий зимовий період. Починаються планові ремонтні роботи в енергетиці, на транспорті, дорогах і в ЖКГ. Підготовка до Євро-2012… Зміна верхівки влади призведе до чехарди в усьому командному складі державних компаній, що зупинить нас ще на один рік. Тому владу до 2012 року міняти не бажано.
***
Загалом критеріїв набагато більше. Але й вище наведених цілком досить, аби визначитися хто з двох лих є меншим для України й 7 лютого результативно проголосувати.
Віктор Малєй, приватний підприємець
