У п’ятницю у «Великій політиці» Євгенія  Кисельова розгорнулася дискусія, у якій згадали УНІАН. Один із учасників (здається, на прізвище Чкаленко) говорив про агентство як про медійний ресурс, котрий, якщо абстрагуватися від зайвих емоцій і не бризкати слиною, займає відверто проукраїнську позицію.

Правда, якщо я правильно зрозуміла, цей громадянин вкладав у свої публічні оцінки якісь негативні конотації – щось у контексті «буржуазного націоналізму», – але то вже інше питання.

Загалом спостереження правильне: Українське незалежне інформаційне агентство новин, за моїми спостереженнями, справді старається бути українським – так само як і незалежним. І щодо «буржуазності» я цілком згодна, бо агентство, як я це бачу, намагається сповідувати основоположний принцип сучасного «буржуазного» суспільства – демократизм.

Відео дня

Власне, українськість у наших умах – це вже такий собі синонім до слів демократичність і «проєвропейськість». Так само, як для поляків польськість чи для литовців литовскість.

Тому проукраїнська позиція в нашому 46-мільонному мікросвіті, як її не назви (мазепинська, петлюрівська, бандерівська, хохляцька чи буржуазно-націоналістична, або зовсім цинічно – «голодоморська») – це позиція прогресивна, демократична, і на ній будуватиметься майбутнє наших співгромадян.

На жаль, проросійськість у наших умовах стала синонімом до совковості, вчорашнього дня, антиєвропейськості. Чому так сталося? Може, згаданий громадянин із передачі на «Інтері» це краще знає? Чи хтось із читачів мені це пояснить? Але це справді так.

На мою думку, до цього доклалися панове Путін, Медведєв, Кирил та інші архітектори «російського світу»…

На жаль, у наших перехідних умовах немає і не може бути якоїсь абстрактної, «незалежної» демократичності.

Тому відповідь на питання, чи повинні засоби масової інформації в Україні займати проукраїнську позицію, є відповіддю на питання: чи повинні вони бути демократичними?

Висновок, гадаю, очевидний, оскільки самі ЗМІ є породженням демократії і являють собою неодмінний інститут демократії.

З любов’ю,

Оксана Охрімчук, Москва – Київ