Європа приїхала у гості: чим нас здивували іноземці

09:00, 21 червня 2012
Різне
6345 0

…У метро пакуються люди у жовтих футболках із чемоданами. У «Мафії» та «Челентано» на Хрещатику вперше за останні 2 тижні порожні столики. Вже не стоїть у банкоматі під вікнами УНІАНа черга із струнких та русявих чоловіків, у яких, навіть коли вони не в жовтих футболках, і навіть коли вони зовсім без футболок, можна легко впізнати шведів… Мені сумно, що шведи їдуть від нас. Що не будуть більше розтягуватись дружніми жовтими шеренгами на нашій 100-метрівці від Европейської площі до Майдану. Мені тоді відчувалося щось на кшталт: Європа приїхала до нас. Не вся, звісно, але атмосфера на вулицях центру міста відчутно змінилася.

Мабуть, для більшості українців у Донецьку, Харкові, Києві та Львові, які ніколи не перетинали меж Євросоюзу, Євро-2012 став унікальним шансом відчути себе частиною Старого Світу, поспілкуватись з величезною кількістю іноземців та побачити на власні очі, як поводять себе жителі Заходу. Навіть, якщо ви маєте приятеля-іноземця, що мешкаю в Україні, досвід інтернаціонального спілкування в даному випадку не порівнюваний – адже поодинокі закордонні гості поводять себе у чужій країні, орієнтуючись на звичаї та норми поведінки саме тієї місцевості, де, власне, гостюють. А тут – інша справа: серед величезного натовпу співвітчизників та сусідів по ЄС іноземці почувалися, як удома, і, власне, відповідно поводилися. Таким чином, гуляючи центрами приймаючих міст, можна було абсолютно реально зануритись у європейську атмосферу, та навіть, якоюсь мірою, відчути себе у іншій державі, не виїжджаючи  за кордон.

Тож, редакція УНІАН вирішила зібрати враження про те, чим шокували, здивували, налякали або насмішили численні іноземні вболівальники наших громадян взагалі, та журналістів зокрема.

Але, у багатьох з опитаних мною саме це питання викликало здивування.

- Нічим не здивували. Абсолютно такі самі люди, як і ми, - каже журналістка Олена з Донецька, яка ходила на всі матчі, а також спілкувалась із французькими та англійськими фанами у фан-кемпінгу.

Щоправда, Олена відзначає в іноземців більший рівень свободи порівняно з “аборигенами”.

- Вони якісь більш вільні. У нас біля “Донбас Арени” великий красивий парк із доглянутими та охайними газонами. Серед наших ходити по газону не прийнято. А іноземці напередодні матчу Англія-Франція напівоголені ганяли футбол прямо там, на цій доглянутій траві. А інші просто розстеляли свої прапори і лежали на них в тіні.

Олені іноземці також здалися дуже ввічливими:

- Всюди тільки й чулося: соррі, соррі.

А ще вона відмітила, що у Донецьку закордонні гості всіх вікових категорій у будь-який час доби тримали в руках пиво. Найчастіше - в банках, але, час від часу, й “наше у пляшках”.

Молода київська журналістка Ганна, розвиваючи думку донецької колеги, вважає, що іноземці привнесли нам правильну культуру відпочинку у міських парках:

- Після того, як шведи почали відпочивати на траві у столичному парку Шевченко, до них приєдналися і українські бабусі з малечами, і наші парочки у купальниках та плавках. Мені це подобається! Я бачила таке у нью-йоркському Централ Парку, віденському Фольксгардені чи на Марсовому полі у Парижі, а в парку Шевченка раніше такого не було.

Інша столична журналістка, Ярослава, була практично шокована тим, як двоє англійців закохано дивилися один на одного:

- Двоє чоловіків, близько 40 років. Обоє — симпатюльки. Але у нас так чоловіки один на одного не дивляться. Там відчувався такий магнетизм! Можливо, я помиляюсь, але виглядало, наче в них такий собі медовий місяць тут, на Євро.

Тему закоханих чоловіків продовжує харківська майстриня пера Олена:

- Якраз у день перед матчем Нідерланди-Португалія я поверталась із відрядження у Харків літаком. І мене вразила така картина: на газоні біля аеропорту лежали двоє голландських хлопців, у футболках з символікою національної збірної, і… пристрасно цілувались! Нічого не маю проти геїв, але для України така публічна демонстрація чоловічої любові – явище незвичне.

Редакторці Любі врізалося в пам'ять, як вона, йдучи вранці на роботу, побачила шведського вболівальника, що міцно спав на порозі  магазину “Грандгелері” недалеко від Бесарабского ринку. Поруч стояли двійко міліціонерів, ніби охороняючи його сон. Інший вболівальник того ж дня спав просто на столі літньої тераси зачиненого через ранню годину суші-бару.

Люба також помітила значну відмінність шведських фанів від англійських.

- У перший день приїзду англійських вболівальників я йшла через фан-зону. На території шведів все було чисто, охайно, спокійно і мирно, але за кілька кроків до “зони англійців” повіяло небезпекою. Це був разючий контраст — під ногами траплялись пляшки, сміття, і скрізь було якесь свинство. Як на мене, шведи — це янголи, а англійці - то дияволи.

Втім, молодий колега Антон іншої думки про англійських фанів:

- Ми з ними подружилися і майже тиждень щодня зустрічалися в пабі. Я думав, що британські вболівальники — навіжені фани, але ці виявилися дуже приязними, веселими та цікавими людьми. Вони винаймали квартиру на Хрещатику і цікавилися щоденним життям Києва, політичні питання їх не обходили. Молоді, років по 28, приїхали з міста Лідс. Чарлі працює в університеті,  а Вільям – у великій юридичній фірмі. Британці запросили нас на гру збірної України та Англії у вересні, а самі обіцяли ще приїхати на фінал  Євро-2012 1 липня.

Українці навчили англійців скандувати “Слава Україні! Героям слава!”. Ми виклали це відео на YouTube, та розмістили на сайті УНІАН. Тепер Антон з новими друзями щодня переглядають кількість заходів на це відео.

- Сьогодні уже 21 тисяча! – захоплено каже колега. - Англійці хваляться знайомим, що вони в Україні потрапили у новини!

Що ж до звички іноземних фанів справляти нужду у громадських місцях, про яку вже писано і фотографовано, то майже ніхто з опитаних мною не здивувався:

- А наші, що не пісяють? Ну так, вони це роблять гуртом і серед білого дня, і не прикриваючись (німці у Львові прикривалися своїми прапорами, – авт..). Вони незакомплексовані. Але ми це і раніше підозрювали, - обговорювали промовисті знімки редактори УНІАН на планірці.

А шеф-редактор взагалі з цього приводу сказав, що “вільні люди з демократичних країн звикли почуватися природно скрізь”. І додав, що у багатьох європейських столицях – Римі, Амстердамі, Лондоні, та навіть, наприклад, у австралійському Сіднеї (http://unification.net.au/news/story/861) відкриті пісуари цілком «легально» прикрашають середмістя.

В цій історії з публічним задоволенням потреб більше здивувала реакція міського голови Києва, який заявив, що іноземних вболівальників, на відміну від місцевих, не штрафуватимуть за таку специфічну поведінку.

Потім Олександр Попов намагався дати своєму дозволові задній хід, але його фраза “Люди приїхали відпочивати, хай відпочивають ” вже встигла стати крилатою.

…Валентина, яка 19 червня сиділа поруч з шведським вболівальниками на матчі Швеція-Франція,  вважає,  що нашим вболівальникам треба повчитися у шведів:

- Вони прийшли, незважаючи на те, що їх збірна програла двічі. Скільки б наших прийшло у такій ситуації? А їх було майже три сектори!

Валентина каже, що спілкуватися зі шведами було приємно та весело. Вони просили:

- Ви ж також жовтоблакитні, повболівайте за нас 90 хвилин, а  ми будемо вболівати за вас усе життя!

Шведські фани навчили українців кричати шведською “Швеція вперед!” А самі також намагалися кричати цю ж фразу українською. Виходило трохи смішно.

І, нарешті, іще один мій колега, який дивився вчорашні матчі у київській фанзоні, на питання, чим його здивували іноземні фани, відповів:

- Та нічим вони мене не здивували, як на мене, це ми їх здивували. Мій друг Толік намагався тлумачити їм якість високі матерії німецькою. А вони, мабуть, собі думали: “Скільки ж треба було випити, аби у цього хлопця стало таке червоне обличчя?”

Аліса Сова

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter