Думка
Попередня версія урядової програми «Український прорив», якщо пам`ятаєте, містила чітке зобов`язання замінити ПДВ на податок з продажу. Відредагований варіант пропонує більш обтічну форму: «здійснення економічного аналізу переваг і недоліків податку на додану вартість і податку на споживання (продаж) з метою вибору більш ефективного як для платників податку, так і для розвитку держави».
Вочевидь, диспут з актуальних питань податкової реформи в Україні, проведений під егідою Мінфіну, Комітету ВР з питань податкової та митної політики, а також вашингтонського Міжнародного центру з податків та інвестицій, саме і був початком цієї публічної дискусії.
Ось тільки на самому початку дискусії присутніх очікував сюрприз – мова йтиме не просто про заміщення ПДВ (який цьогоріч має принести до держбюджету 41 відсоток всіх доходів) на податок з продажу, а про універсальний магічний податок, який взагалі покликаний замінити всі існуючі осоружні податі і збори. Відразу пригадався нардеп Балашов з його 10-відсотковим податком і рекламою на бусиках.
Реклама американського універсального «справедливого» податку також розміщена на автобусі, який колесить хайвеями Америки і пропагує серед співвітчизників деталі суперподатку, який англійською можна охарактеризувати як «one-size-fits-all» - один розмір підходить на всі статури. Обгрунтування – складна американська податкова система, яка є годівницею для сотень тисяч юристів і податкових консультантів і яка забирає у американців безліч часу на заповнення багатосторінкових декларацій, має бути спрощена. Сама ж ідея проста до неймовірності – всі без винятку податки (передусім прибутковий з громадян, податки з продажу на рівні штатів та податки на фонд оплати праці) мають бути замінені загальнонаціональним податком з роздрібного продажу. Адвокати цього податку обрахували його граничну ставку в 23 відсотки, що приблизно відповідає рівню перерозподілу американського ВВП через бюджет. «Родзинкою» цього фіскального чуда є т.з. демогранти – авансовий податковий кредит, який щомісяця надсилатиметься чеком домогосподарствам, і обсяг якого залежатиме від кількості дітей у сім»ї. Серед заокеанських промовців був і відомий економіст Лоренс Котлікофф, який потішив аудиторію (переважно чиновники Мінфіну та ДПА) фентезі на тему: «Використання штрихкодів з метою отримання податкового кредиту». Професор Бостонського університету змалював картину недалекого майбутнього (слід розуміти і в США, і в Україні), коли кожна покупка оподатковуваного товару скануватиметься унікальним штрихкодом ідентифікаційного посвідчення покупця. Після агрегування і обробки данних і зіставлення їх із складом сім`ї платнику податків автоматично з податкової надсилатиметься чек із повернутою сумою. В уяві відразу постали українські базари, де будуть встановлені не просто касові апарати, а ще й зчитувачі штрих-кодів із безперебійним зв`язком з базою данних ДПА…
Промовці скромно промовчали, що ідея «справедливого податку» перебуває в Америці на рівні академічних диспутів, і в Конгресі у неї немає шансів навіть бути проголосованою в профільному комітеті. Зате піддослідним кроликом та експериментальним полігоном було запропоновано стати Україні, в якій, на відміну від США, перерозподіл ВВП через бюджетні видатки становить не 23, а 46 (!) відсотків (з пенсійним фондом). На відміну від США, громадяни яких з колиски привчаються покладатися на свої і лише свої сили, Україна-ненька бере своїх підданих під крило державного патерналізму з пологової зали до домовини (інша річ, наскільки виправданим, щирим і ефективним є ця опіка). Отже, щоби профінансувати ці державні видатки вартістю в 46 відсотків ВВП, Україні американськими фінансовими пасторами запропроновано скасувати всі податки і натомість замінити їх одним-єдиним.
Проведемо бліц-розрахунки – при очікуваному в 2008 році ВВП в 921 млрд гривень, споживання (яке є базою універсального податку) складе 721 млрд. Отже, щоби профінансувати потреби держави в 423 млрд гривень (46 відсотків від ВВП), податок з роздрібного продажу потрібно запровадити щонайменше зі ставкою 60 відсотків. А якщо застосувати податкові повернення (демогранти) малозабезпеченим сім»ям, то ставка має бути за 70 відсотків.
Як вам перспектива сплачувати податок в 70 відсотків? Це при тому, що в Україні 83 відсотки магазинів оформлені на приватних осіб і 94 відсотки торгових місць на базарах – на них же. Який тектонічний зсув громадянськї свідомості і термінове прозріння має трапитися, щоби ці люди назавтра стали податковими агентами, які будуть стягувати з покупців 70 відсотковий податок і того ж вечора наввипередки перераховуватимуть його до бюджету?
А який больовий шок має трапитися з нами, щоби ми почали платити 70 відсотковий податок?
Склалося враження, що господарі недостатньо поінформували високошановних американських гостей про особливості української податкової системи і ті невластиві Америці зобов`язання, які вона повинна фінансувати. Як мантру вони повторювали «23 відсотки», не розуміючи, що 23-відсотковий податок в Україні можливий лише тоді, коли (а) ми самі зі своєї зарплати відкладаємо собі на пенсію, а теперішні пенсіонери залишаються напризволяще; (б) ми завтра переходимо на медичне страхування, (в) освіта стає платною (г) держава відмовляється утримувати на плаву вугільні копальні і (д) проїзд у метро стоє дорожчим за лjндонську «трубу» До честі міністра фінансів Пинзеника, його виступ безжально продемонстрував повну несумісність «справедливого податку» із українськими реаліями. Його ж колишній однодумець Сергій Терьохін маневрував у пошуках того, що він інколи називає «паліативом».
Якщо ця зустріч була, як це було обіцяно в «Українському прориві», початком дискусії щодо «економічного аналізу переваг і недоліків податку на додану вартість і податку на споживання (продаж) з метою вибору більш ефективного», то влучніше за народну мудрість її не підсумуєш: краще синиця ПДВ в руці бюджету, ніж журавель «справедливого податку» в небі Терьохіна і Ко.
Станіслав Голубенко, м. Київ
