І в Україні, і у РФ, і у світі загалом дуже уважно спостерігали за зустріччю Сі Цзіньпіна і Дональда Трампа, закономірно оцінюючи її як "кульмінацію" всієї зовнішньої активності США та Китаю протягом останнього року.
Очікування були величезні. Але вони не виправдалися, бо зустріч пройшла начебто безрезультатно - була "зустріч заради зустрічі", просто, щоб зафіксувати дискусію (замість війни) на найвищому рівні. Або все ж очікування виправдалися? Бо зупинка торгових війн це теж результат. Тут остаточної відповіді немає. Адже ці перемовини - не подія, а процес, який на теренах саміту у Кореї лише розпочався.
І почався він з того, що сторони публічно взяли "паузу" у конфронтації на рік - Трамп пообіцяв не збільшувати мита на китайські товари, а Сі - не блокувати постачання рідкісноземельних металів на Захід.
Втім, це нагадує "вічний мир" у пізньому Середньовіччі - угоду, яку підписували після кожної війни. Такий "вічний" мир рідко тривав більше року - його порушували зазвичай майже одразу. У нашому випадку це буде щось дуже схоже.
Причому переговори - "торги" - весь цей час триватимуть, хоча, ймовірно, і без значних зсувів. Триватимуть, бо цей процес "дискусії" не повинен буде зупинитися. Інакше знов мита, обмеження на рідкісноземи та усе це.
Вже з’явилися у ЗМІ інсайди, що нова зустріч делегацій або навіть Трампа та Сі може відбутися у квітні. Але це більше "заява на пробу", щоб оцінити реакцію іншої сторони (і вона була досить прохолодною з боку Пекіну).
А чому Трамп не хоче чекати рік, а хоче вже весну? Бо в нього вибори у 2026 році у Конгрес і конче потрібні "перемоги" над Китаєм, потрібна "нобелівка" - потрібно щось, що він може продемонструвати радикальним (а отже нетерплячим) трампістам. Китайцям же, навпаки, хочеться дочекатися кінця цього виборчого циклу та подивитися, чи стане Трамп "кульгавою качкою" вже наступного року, якщо програє вибори у Конгрес демократам.
Через це, до речі, очевидно, що Трамп не буде просто тихо сидіти весь рік, а знов спробує "перегорнути гральну дошку" - хоча поки що складно сказати у який спосіб. Бо можливостей в нього просто прірва - від ескалації з РФ на стороні ЄС та України до повалення режиму Мадуро у Венесуелі, або альянс з РФ ціною "продажу" Путіну інтересів ЄС та України (останнє вкрай малоймовірне, але для Трампа це "ідея-фікс" з початку року).
Наочно видно, хто хоче угоду і просто сіпається від нетерпіння, кидаючись то в один, то в інший бік, а хто готовий почекати. Трамп тисне зі своїми пропозиціями переділити світову торгову систему, бо строки піджимають, тоді як Сі все влаштовує, і він чекає, доки Захід дозріє до "пряника", адже досі китайцям пропонували виключно "батіг" - мита, санкції тощо.
Причому погрожували "батогом" досить слабким, який не є реальною загрозою для Китаю. Адже загрозою є лише повне ембарго на китайські товари, але Захід не може собі цього дозволити, бо тоді вже економіка США та ЄС просто рухне. Попри всю експресію, Трамп навряд чи завалить власну економіку собі під вибори.
На тлі купи інсайдів у західних ЗМІ, заяв посадовців та самого Трампа, показово, що Пекін мовчить - реакція майже нульова.
Ні, державне ТВ Китаю звісно видало якусь майже поетичну заготовку з заявами Сі за підсумками зустрічі. Але це просто набір загальних красивих фраз, які зводяться до заклику продовження переговорів. Просто тягнуть час, копіюючи поведінку Путіна проти того ж Трампа, який, як вважають там, вже опинився "на гачку" і може лише смикатись, але з "гачка" не зірветься, рано чи пізно пішовши на поступки Китаю.
Ось приклад "заяви ні про що" від "товариша" Сі: "Перед обличчям вітрів, хвиль і викликів ми з вами, як керманичі китайсько-американських відносин, маємо тримати правильний курс і забезпечити впевнене просування вперед велетенського корабля цих відносин. Я завжди вірив, що розвиток Китаю йде пліч-о-пліч із вашим баченням зробити Америку великою знову. Наші дві країни цілком здатні допомагати одна одній досягати успіху й процвітання разом"… Ну, типу, "давайте домовлятися", але колись потім і без будь-яких конкретних пропозицій.
Ця "пауза" - це не "мир", а лише "перемир’я" у торговій війні і, скоріше, декларація, ніж реальний крок до взаємної деескалації між США та Китаєм. Просто сторони визнали, що поки що занадто залежні одна від одної і наступний рік будуть працювати над тим, щоб "мобілізувати" союзників та ресурси, готуючись до наступного раунду.
А це вже важливо для ЄС, України та РФ. Якщо з ЄС все зрозуміло (там намагаються якось і Трампа не розлютити, і власну угоду з КНР підписати), то по нашій війні та очікуваннях від зустрічі все дещо складніше.
Перше, що важливо відмітити - і США, і Китай показують, що питання російсько-української війни та відносин Пекіну як з Москвою, так і з Києвом є абсолютно другорядним питанням.
Трамп сказав, що питання війни з Сі не чіпали, як і питання поставок російської нафти.
Китайська ж сторона повністю це питання проігнорувала, ніби це взагалі не варто уваги. Хоча всі розуміють, що будь-яка мирна угода між Україною та РФ неможлива без залучення КНР, яка стала "тиловою базою" Кремля.
Фактично Сі став на сторону Путіна, відкинувши пропозиції Трампа до більш активної участі у мирному процесі. Путін не дарма весь тиждень "надував щоки" й показував, що він не "паперовий тигр", а дійсно на щось спроможний у війні проти "всього Заходу" (так у Піднебесній сприймають російсько-українську війну - як інструмент послаблення ЄС та США, а на бажання українців китайцям байдуже).
Кремль отримав ще рік на війну й на спробу досягти своїх маніакальних "цілей СВО", що для нас не дуже гарна новина, з огляду на ситуацію на фронтах, яка є результатом повальної віри влади та опозиції у "договорняк" у найближчій перспективі. Зустріч Сі та Трампа показує, що війна продовжуватиметься доти, доки ми чинитимемо опір, а тому всі ці розмови про вибори потрібно не те що відкласти, а "забанити" як найгірший гріх на час війни.
Але це позиція російсько-китайської сторони. З іншого ж боку є США та ЄС, які вже остаточно побачили, що Кремль та Піднебесна діють синхронно, хоча Китай має безліч інструментів, щоб вплинути на РФ (але не хоче, бо йому це не вигідно). Тобто, для нас це не вирок, бо Сі, підтримавши фактично позицію Путіна на продовження війни (або на нашу капітуляцію, на що Кремль і сподівається), буквально штовхає Трампа на посилення підтримки України та координацію з ЄС.
Вже очевидно всім, що сам Трамп без партнерів ніяк не отримає від Сі поступок по переділу світової торгівлі, а головний "індикатор" для партнерів зараз - це питання підтримки України. При цьому не варто думати, що підтримка Кремля з боку КНР беззаперечна. Зовсім ні. Китайці її уважно "дозують", щоб Кремль теж, раптом, не досяг швидкої перемоги, підкидаючи лише трохи допомоги, якщо справи у РФ починають йти геть кепсько.
Наприклад, зараз у РФ шалений дефіцит бюджету - але "болотний" Мінфін раптово відчитався про зростання надходжень з незрозумілих джерел, під якими оглядачі підозрюють саме Китай. Хоча поки що не зрозуміло - це прямий кредит на трильйон рублів, купівля російських облігацій, авансовий платіж за нафту й газ або закупівля золота з брильянтами.
Та це й не так важливо. Головне, що це хоч і "допомога", але передусім для китайців це ще й заробіток. То навіщо ж таку ситуацію завершувати й досягати якогось перемир’я, втрачаючи максимальні вигоди від РФ та не отримуючи ніяких "пряників" від Заходу?
Втім, попри таку позицію, китайці не обривають і відносини з Україною. Навпаки, майже всі конфліктні ситуації цього року ініціювала українська сторона - як відповідь на ту саму підтримку Кремля та на знак солідарності з Трампом. Тим Трампом, який вже "перевзувся", а ми залишилися "у контрах" з китайцями, які на зло нам лише збільшують підтримку Кремля.
Бажано на той рік, який буде "паузою" між США та КНР, Києву зберігати нейтралітет та не дуже сваритися з китайцями. Бо ми їх не "вкусимо", а ось їхня образа "прилетить" нам у вигляді російських дронів та ракет. Тут ми маємо йти у "фарватері" більш обережної політики ЄС та не дуже "вистрибувати" поперед "рудого паровоза", який постійно змінює напрям, виставляючи всіх, хто повірив та пішов за ним, якимись дурнями.
Баланс та нейтралітет - ось, що нам потрібно щодо КНР.
А ще - шукати їхньої залежності від нас. Наприклад, перед зустріччю у Кореї китайці теж показували свою силу й демонстрували весь тиждень новітні озброєння. Серед них був навчально-бойовий літак JL-10B. Він цікавий тим, що там стоять двигуни від "Мотор-Січ". Точніше - стояли. Адже ця нова модифікація, яка була презентована, якраз і показує світу спроможність китайців самим робити такі двигуни.
Ці двигуни, насправді, є просто копією українських, які у КНР адаптували у виробництві останні років десять. Це приклад залежності Китаю від України, яку ми вже втратили. Але ще втрачено не все (зокрема у аграрці), а також у дипломатії, бо саме питання гарних відносин з Україною є індикатором для співпраці з усіма країнами ЄС, крім Угорщини та Словаччини. Ми маємо вміти "продавати" ці тісні відносини з ЄС - і у координації з самим ЄС, до речі.
Розуміючи це, Китай демонстративно не підтримує публічно позицію Кремля (хоча робить це де-факто), натомість через групу "Друзі миру" вустами свого представника Фу Цхуна робить "чергові" заклики до миру та (а це вже відносно нове) - до "необхідності недопущення постачання зброї сторонам конфлікту", натякаючи на Захід та Україну, чим підтримує російську "миропритворчу" позицію.
Таким чином, зустріч Сі та Трампа, хоч і була фактично прохідною та безрезультатною, але вона й не мала принести якийсь швидкий результат. Вона просто фіксує стан речей та, так би мовити, "впорядковує" світовий порядок на даному етапі, який є підготовчим до того, що станеться у 2026-27 роках. При цьому, що саме станеться - поки що ніхто не знає, бо це залежатиме від того, у якому стані прийдуть до фінального етапу перемовин не лише США та КНР, але й їх партнери та сателіти.
Для нас же головне - не втрачати голову у "безнадійних надіях", а робити все, щоб мобілізувати всі ресурси та терпіння задля спротиву стільки, скільки потрібно. І це, передусім, стосується тилу, який дещо "розм’як" на тлі псевдомиролюбних заяв Трампа та інших політиків, яким важливіша не наша доля, а швидкі результати. які, насправді, недосяжні за поточних умов - всі результати, крім нашої капітуляції, що для нас неприйнятно.
Тримаємо стрій вдома та шукаємо у дипломатії нові можливості, яких після цієї зустрічі Сі й Трампа для нас та ЄС стане більше. Звісно, якщо ми свої "карти" вміло розіграємо.
