Після чергового масованого ракетного удару, який 23 листопада російські терористи нанесли по енергетичній інфраструктурі країни, ми отримали більш чітке уявлення стосовно того, яким може бути життя під час блекауту. Тобто це не тільки відключення електропостачання, до чого більшість громадян почала звикати, а й відсутність інших важливих цивілізаційних речей - водопостачання, зв’язку та інтернету.
За час повномасштабного російського вторгнення на українську землю, яке триває вже дев’ять місяців, стало остаточно зрозуміло, що після невдалої спроби захопити Україну тепер головною метою окупантів стала ідея зробити нашу країну максимально непридатною для проживання. Тому немає жодного сумніву, що загарбники знову і знову будуть бити по критичній інфраструктурі, щоб повна темрява та холоднеча накрили Україну на якомога довший період часу.
Але не тільки удари по енергетиці є підтвердженням істинних намірів російських терористів. До цього вони методично знищували школи, дитячі садочки, лікарні та інші соціальні об’єкти. Однією з найбажаніших цілей для них є ті промислові підприємства, які працювали до війни, чим забезпечували робочими місцями мільйони українців.
Майже під щоденними обстрілами перебувають мешканці та підприємства Харкова, Дніпра, Запоріжжя, Кривого Рога, Миколаєва. Тих міст, які традиційно вважаються центрами промисловості України. До цього переліку слід додати героїчний Маріуполь, який під час захоплення криваві росіяни майже зрівняли із землею, знищивши індустріальну гордість країни металургійні комбінати "Азовсталь" та ММК імені Ілліча.
Багато років місцеві керманичі допомагали різним ділкам перетворювати свої населені пункти у "мурашники для людей"
Що буде на місці зруйнованих промислових гігантів, понівечених дитсадків чи руїн житлових будинків? Авжеж, можна повторювати мантру, що після війни ми все відновимо, причому будівлі будуть навіть кращими та більш захищеними. Але чи буде це ефективним вирішенням питання побудови нової України?
Варто згадати, що і до російського вторгнення багато наших міст були не кращим місцем для проживання людей. І проблема полягала не лише в тому, що ще працюючі підприємства, м’яко кажучи, не відповідали екологічним вимогам сьогодення. Багато років місцеві керманичі допомагали різним ділкам перетворювати свої населені пункти у "мурашники для людей". Вільні земельні ділянки, де ще розташовувалися зелені зони, віддавалися забудовникам, щоб ті часто у варварський спосіб зводили там чергові багатоповерхівки.
Чи варто згадувати всі скандали стосовно порушень вже діючих генеральних планів розвитку міст? Якщо мова заходила про великі кошти, то можна з легкістю було очікувати появи нової "свічки", або якогось незграбного торгівельного монстра навіть в історичних центрах Києва, Львова чи Харкова.
Хаос та корупція у сфері містобудування призвели до появи ряду гострих проблем. Це і величезне зростання автомобільного трафіку навіть не у містах-мільйонниках. І масштабні аварії на мережах водо- та теплопостачання через надмірні навантаження, які не закладалися під час їхнього проектування та зведення.
Війна та постійні російські обстріли ці проблеми лише яскраво підсвітили. Наприклад, можна згадати, як в перші дні війни кияни просто не мали змоги оперативно виїхати у більш безпечні місця через багатокілометрові затори на дорогах. Та навіть переїзд з одного берега на інший був справжнім багатогодинним квестом.
І якщо у майбутньому відповіддю на руйнівну російську агресію влада бачить лише у будівництві будівель з бомбосховищами, то цього явно недостатньо. Без суттєвих змін у підходах до містобудівної політики в країні ці проблеми не вирішити. І не в останню чергу ця нова політика має ґрунтуватися на максимальній децентралізації критичної інфраструктури наших міст, без чого, як демонструє нинішня ситуація з обстрілами, населенні пункти країни потенційно будуть залишатися пастками для своїх мешканців.
Отриманий під час війни безцінний досвід нації має найти відображення у новому житті наших міст
Варто зазначити, що зараз в Україні під егідою Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй (UNECE) почали реалізовувати два пілотних проекти – UN4Kharkiv та UN4Mykolaiv. Новий генплан Харкова безкоштовно розробляється Norman Foster Foundation разом з міжнародними експертами. Що стосується Миколаєва, то генплан цього міста також розробляє на безоплатній основі світова архітектурна компанія One Works. Ці організації тісно співпрацюють з групою місцевих архітекторів та приймають побажання від миколаївців та харків’ян стосовно того, якими вони хочуть бачити свої міста після нашої спільної перемоги.
Поки самі документи ще не були презентовані, але цілком логічно очікувати суттєвої зміни звичних ландшафтів цих міст, які суттєво постраждали від російських варварських атак. Також зрозуміло, що навряд чи у тому ж Миколаєві чи Харкові на місці зруйнованої школи побудують нову. Скоріш за все, однотипні за призначенням заклади будуть об’єднувати, а замість двох чи трьох зруйнованих з’явиться один сучасний, який вже буде задовольняти всім вимогам з точки зору безпеки.
Важливість цих проектів полягає у декількох речах. Перш за все, світові експерти, які мають величезний досвід, чітко розпишуть, як мають виглядати наші міста, щоб бути придатними для проживання. Далі ці принципи можна буде масштабувати на інші населені пункти, які не зазнали суттєвих пошкоджень.
Але більш важливою буде саме практична реалізація цих порад. Якими постануть оновлені міста України у цеглі, камені та бетоні з новими комфортними зонами для життя, роботи та відпочинку? Якщо розроблені генеральні плани через неготовність муніципальної влади так і залишаться лише красивими презентаціями, то це буде дуже погано. Отриманий під час війни безцінний досвід нації має найти відображення у новому житті наших міст, які будуть створювати робочі місця, залучати інвестиції та зможуть повернути українців додому з новим рівнем безпеки та шанобливого відношення до людини та екології.
Дмитро Шварц
