Посушливі рівнини регіону Кімберлі у Західній Австралії сьогодні здаються далекими від океану. Проте, як пише Interesting engineering, 250 мільйонів років тому ця територія була мілководною затокою - домівкою для одних із найдавніших "морських чудовиськ" планети.
Згідно з результати дослідження опубліковані у Journal of Vertebrate Paleontology, палеонтологи зі Шведський музей природознавства виявили докази існування давніх "морських саламандр", які, як з’ясувалося, активно поширювалися світом. Дослідження показало, що ці морські амфібії формували напрочуд різноманітні спільноти та підтримували міжконтинентальні зв’язки вже через два мільйони років після наймасштабнішого масового вимирання в історії Землі.
Йдеться про період після так званого "Великого вимирання" - катастрофи наприкінці пермського періоду, що сталася близько 252 мільйонів років тому і знищила більшість живих організмів. Нові дані свідчать: життя відновлювалося значно швидше, ніж вважалося раніше.
Як зазначається, перші викопні рештки були знайдені ще у 1970-х роках на скотарській станції Нунканбах, неподалік ізольованого містечка Дербі в регіоні Кімберлі. У 1972 році їх описали як один вид морської амфібії - Erythrobatrachus noonkanbahensis.
Втім, фрагменти були помилково класифіковані й згодом фактично загубилися в міжнародних музейних колекціях. Лише у 2024 році повторне дослідження архівів у поєднанні з високоточною 3D-візуалізацією дозволило встановити істину.
З’ясувалося, що в коробках зберігалися рештки не одного, а щонайменше двох видів. Окрім великого хижака з широкою головою - Erythrobatrachus - дослідники ідентифікували ще один рід - Aphaneramma. Це була довгоморда амфібія, спеціалізована на полюванні на дрібну рибу.
Обидва види мешкали в одних і тих самих прибережних водах, однак займали різні екологічні ніші.
Ці істоти належали до трематозавридів - крокодилоподібних родичів сучасних жаб і саламандр, та стали одними з перших чотириногих, які пристосувалися до морського середовища у ранньому мезозої.
Особливо цікавим виявився рід Aphaneramma. Якщо Erythrobatrachus, ймовірно, був локальним австралійським видом, то його "родич" виявився справжнім мандрівником. Його скам’янілості знаходили у різних частинах світу - від Арктики до Росії, Пакистану та Мадагаскару.
Це означає, що навіть у нестабільний період після глобальної катастрофи ці тварини не були ізольованими. Вони швидко поширювалися уздовж прибережних екосистем давнього світу, який саме входив в епоху динозаврів.
Як зазначили дослідники, австралійські рештки доводять: перші морські чотириногі не лише стрімко освоювали нові екологічні ніші, а й змогли розселитися по всій планеті.
До цього часу більшість досліджень ранніх мезозойських морських чотириногих зосереджувалися на Північній півкулі. Нове відкриття підтверджує, що ці істоти були поширені по всіх давніх суперконтинентах і виконували роль верхівкових хижаків у морських екосистемах.
Воно не лише розв’язує давню палеонтологічну загадку, а й демонструє дивовижну здатність життя до відновлення після найглибших криз в історії планети.
Новини про динозаврів
Нагадаємо, у центральній частині Сахари у Нігері міжнародна команда науковців виявила скам’янілі рештки нового виду спінозавра, що отримав назву Spinosaurus mirabilis. Як встановлено, на спині цієї істоти були гребені серпоподібної форми, вкриті кератином. Ймовірно, вони мали яскраве забарвлення і виконували демонстративну функцію – здіймалися догори, мов лезо. Раніше рештки спінозаврів знаходили переважно в прибережних відкладах, однак нова знахідка свідчить, що ці хижаки мешкали й далеко вглиб суходолу - за 500-1000 км від морського узбережжя.
