Влада святкує День добровольця і водночас кидає захисників вітчизни за ґрати. Найгірші традиції «совка» повертаються і в армію, і в систему влади в цілому.
14 березня ми відзначаємо День українського добровольця. Верховна Рада призначила це свято з таким формулюванням: «з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги й турботи про учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості».
Та насправді “вшанування героїзму та турбота” обертаються ув’язненнями та арештами, адже випадки, коли бійці добробатів потрапляють за грати непоодинокі. На тлі того, що майже немає фактів ув’язнень за сепаратизм, який і привів до трагедії на Сході, можна зробити не дуже втішний висновок. Надати відсіч агресору та захистити країну виступили за своєю волею найбільш активні, віддані Україні люди, які готові були не словом, але ділом, ціною власного життя відстоювати право жити в незалежній державі за демократичними принципами, як більшість країн цивілізованого світу. Але як використала влада їх потенціал? Майже ніяк, більш того, цей потенціал її налякав. Він загрожував владному бізнесу, зробленому без перебільшення на крові людей, загрожував корупційним схемам, самому існуванню кланів, що живляться з державних коштів, підприємств, дотацій та іншого.
Сама ж влада розчарувала багатьох військових, що полишили сім’ї на пішли на війну у 2014-му. Адже виявилось, що вона не рішуча, не компетентна, як і за радянських часів безжальна до людей, яких кинула у котли, а згодом замість визнання своєї помилки звинуватила в зраді. Некомпетентність та боягузтво – такі риси на думку добровольців та волонтерів найбільш точно описують нашу владу, в тому числі ту, яка командує військами на Сході. Згадайте хоч одне прізвище високопосадовця, який би вибачився за помилку і чесно її визнав. Не згадаєте. І це свідчить про те, що нових керівників та лідерів, які правильно розуміють слово відповідальність і готові стати прикладом для інших, нажаль у владі ще немає.
Незважаючи на такі невтішні висновки, і сьогодні багато добровольців, які воювали у 2014 році, служать у Збройних силах за контрактом. Так, вони розчаровані, але не згодні опускати руки, просто не мають ілюзій, вірять у свою країну, хочуть зберегти її для своїх дітей. Аналогічна ситуація й з волонтерами – такими самими добровольцями, але в тилу. Міністр оборони Степан Полторак нещодавно у своєму виступі взагалі сказав, що волонтери потрібні тільки для моральної підтримки (щоправда, потім він визнав їхню роль). Я як людина, яка постійно буває на лінії розмежування, дуже хочу ще раз особисто міністра оборони виправити.
Особовий склад, технічне забезпечення, харчування – по телебаченню це одне, а в реальності – інше.
Волонтери нам ще потрібні. І часом навіть більше, ніж у 2014 і 2015 роках. Якщо Полторак без помпи й без попередження приїде сам і подивиться на опорні пункти, він здивується. Особовий склад, технічне забезпечення, харчування – по телебаченню це одне, а в реальності – інше.
А в реальності він дізнається що армія повертається до «совка» в його найгірших проявах. Радянські армійські анекдоти про прибирання снігу або фарбування трави, на жаль, стають реаліями сьогодення, як і замилювання очей, нехтування бійцями. Так, у середній ланці є достатньо грамотні молоді перспективні офіцери. Але над ними стоять совкові генерали, старі кадри з академії імені Фрунзе.
Наостанок хочу наголосити, що все вищевикладене в сукупності з тим, що людина як і раніше так мало вартує в нашій державі, призводить до важких особистих наслідків для тих, хто пережив пекло 2014-25 років. Байдужість та ба більше – штовхають колишніх героїв до поринання у залежності – наркотичну, алкогольну, неспроможність адаптуватись до життя після АТО. Чиновники створили реєстр самогубств серед військовослужбовців, демобілізованих із зони АТО, тож є статистика: понад 500 суїцидів! Хто переймається їхніми проблемами? Військовими, які повернулися з зони АТО, потрібно займатися. Ми маємо брати приклад зі США, які системно допомагали військовим і після В’єтнаму, і після Іраку, і після Афганістану. Але щоб так сталось і в нас, необхідно мати бійця, його життя і здоров’я за найвищу цінність.
Тож я вітаю добровольців зі святом! І головне, чого хочу побажати, – бути сильними і не здаватись. Нам дуже потрібно протриматися – і країні, і військовим. Ми вже відстояли Україну силами добровольців, які були прикладом, були неймовірним явищем. Натхненні любов’ю до рідної землі, готові віддати життя люди утворювали черги біля військкоматів, ми пам’ятаємо про це і вклоняємось вам. Вічна пам’ять загиблим! А в, нас, живих ще дуже багато роботи, адже все, що сталось за минулі роки не має бути згаяне. Зі святом!
Микола Колесник, куратор батальйону «Кривбас», голова Ради ветеранів АТО при партії УКРОП
