Старший офіцер збору та обробки інформації 10 армійського корпусу Микола Новіков розповів, що майже всі російські військові, які потрапляють у полон, дуже налякані та запевняють, що не хотіли воювати проти України, але їх нібито примусили.
"Якоїсь ненависті до них, щоб схотілося схопити за горло, у мене жодного разу не було, попри те, якщо взяти, що вони накоїли та скільки моїх друзів загинуло. Все одно я себе стримую та контролюю свої емоції. Ворог вже знешкоджений та не загрожує нічим", - розповів він в інтерв’ю "Суспільне".
За його словами, розмова з полоненим розпочинається з питання, чи хоче той пити та пропонують чаю чи води. Потім Новіков розповідає про себе.
"Я тридцять років прожив на Луганщині. Тому вони сприймали мене спокійніше і не трусилися від страху, що їх зараз закатують. На мою думку, агресивні методи спілкування не працюють. Якщо людина спокійна, то й говорити з нею простіше. А я не хочу ставати звіром", - каже він.
Офіцер розповідає, що перше опитування полоненого відбувається там, де той потрапив в полон, потім росіянин потрапляє до нього. Після цього спілкування полоненого передають далі.
"Це не допит. Це називається "опитування". Нам передають особу разом з інформацією, яку вдалося дізнатися. Ми її перевіряємо. І вже з нашими результатами розмови передаємо полоненого далі. Є різні методики опитування. Буває, що здаються в полон кілька осіб. Тоді ми перевіряємо вірогідність інформації, порівнюючи її", - уточнив офіцер.
Він додає, що на розмову з однією особою, що триває віч-на-віч, йде три-чотири години. Опитувачі користуються певними методичками, які містять поради, як вести розмову та питання, на які варто б почути відповіді.
"Таких, щоби били себе в груди й казали, що не викажуть військової таємниці, не було. Таке тільки в кіно буває. Тут: я питаю, він відповідає", - підкреслив Новіков.
За його словами, під час розмови з полоненим потрібно дізнатися якомога більше деталей саме про цю особу - з дня мобілізації до моменту потрапляння у полон.
"Як правило, всі вони говорять однаково: є наказ, ми мусили йти, ми сумнівалися, але мусили. Людина, котра потрапила в полон, ніколи не скаже, що вона свідомо йшла на війну. Тому що ті, хто свідомі, ті в полон не здаються. Всі, хто потрапляють в полон, це люди, які мають сумніви щодо того, що вони чинять в Україні", - пояснює він.
Йому доводилося розмовляти як з тими, хто шукав нагоди здатися в полон, так і з тими, кого до цього змусила ситуація. За словами Новікова, мобілізовані та контрактники - російські військовослужбовці, яких він опитував, були молодими.
"Був офіцер, якому виповнилося 22 роки. Були чоловіки років 30 та 40. Був один, чия мама зі Львова, але він народився у Росії. Вони говорили мені, що пішли на війну аби покращити свій матеріальний стан. У них іпотека та борги", - розповів Новіков.
Офіцерові також довелося спілкуватися з полоненими, які прийшли до російського війська з в’язниці. Вони скаржилися, що їх там били, усіляко з них знущалися та створювали всілякі умови, щоби вони підписали контракт і пішли на війну. Особливо скаржилися ті, кому залишилося відбути у виправній колонії невеликий термін.
Окрім того, Новікову доводилося спілкуватися з родичами полонених. Зазвичай вони повторювали те, що казали самі військовополонені, зокрема, про примусову мобілізацію та побої. Водночас коли заходила мова про обмін, родини воліли промовчати.
"Я розумів, що ніхто з родин не буде звертатися до своєї влади з закликами та проханнями повернути їх додому. Вони там не потрібні. Звісно, якщо полонений якийсь спец, як от був у нас одного разу снайпер, то його швиденько заберуть. А ті, хто здався в полон у перший же день, їм не потрібні", - наголосив офіцер.
Особливо йому запам’ятався молодий хлопець, в телефоні якого знайшли відео, на якому він стояв над тілами українських захисників та висловлював образи щодо них.
"Він тоді страшенно перелякався, думав, що ми його катуватимемо. Але я вважаю, що люди, які катують полонених, роблять такі відео та зберігають їх, це - хворі люди", - впевнений Новіков.
Перебування українців у російському полоні
Українці, яких вдалося повернути з російського полону, розповідають, що загарбники поводяться по-звірячому - полонених постійно катують.
Зокрема, як розповів колишній в’язень, підполковник поліції Олександр Корецький, у березні 2022 року був затриманий окупантами - його привезли до ізолятора тимчасового утримання в Бердянську. Там він пробув 19 днів, 10 із яких - в одиночній камері.
Він чув, як у сусідніх камерах катували хлопців, яким було по 18-19 років. Підполковника роздягнули - він був у легкому спортивному костюмі, вікна в камері відчинили, а на вулиці - мороз. Три доби він не спав, бо постійно ходив, щоб не замерзнути. Потім до нього прийшли представники ГРУ, на голову йому наділи мішок, на руки - кайданки. Згодом перевезли до РФ. Лупцювали там кожного дня: мінімум зранку та ввечері. Допити, перевірки, прогулянка, душ, - кожен вихід із камери - це побиття. Також били струмом та травили собаками.
