Володимир Зеленський не відрізнявся від більшості кандидатів в президенти України під час цьогорічної кампанії, обіцяючи мир, але не пояснюючи, як саме його можна досягти. Такі обіцянки одних політиків були чистим популізмом, а інших – бажанням капітулювати перед вимогами Росії.
У випадку Зеленського це могло бути проявом його наївності щодо президента Росії Володимира Путіна й браку досвіду роботи у сфері міжнародних відносин. Однак, варто розуміти, що й Україна змінилася в результаті реакції на російську військову агресію. Власне, рідна для Зеленського Дніпропетровська область стала одним з регіонів, які зазнали найбільше втрат. У 2014-2015 роках Дніпро відіграв стратегічно важливу роль у блокуванні просування російського військового наступу в глиб України, — пише британський і канадський політолог українського походження Тарас Кузьо на сторінках Atlantic Council.
Читайте також"Путіну немає куди поспішати": експерт пояснив тактику РФ на перемовинах щодо Донбасу
На його думку, України у тій формі, яка існувала до 2014 року, більше немає. І повернутися до тієї ери вже не вдасться. Він перелічує вісім причин, які заважають встановленню миру між Україною й Росією.
Перша з них – це російські погляди на сусідню країну. Ставлення Москви до українців скотилося до риторики білогвардійців, які у свій час заперечували саме існування українського народу як такого. І це навіть гірше, ніж в часи СРСР. Тим часом, українська ідентичність, особливо серед російськомовної частини громадян, різко змінилася під впливом війни, смертей, поранень, руйнацій і вимушеного переселення. Тож навряд чи варто вірити в те, що Києву вдасться просто домовитися з іноземною силою, яка не поважає ані український суверенітет, ані українців як окремий народ.
Друга перешкода – це сам Володимир Путін. Російський автократ становить собою неприємне поєднання старої «чекістської» культури й російського шовінізму у ставленні до України. Будь-який компроміс буде здаватися Путіну і його союзникам сигналом про поразку.
Третя перешкода полягає в тому, що Росія відмовляється вести переговори про окупований Крим. У Москві наполягають, що ця «тема закрита». При цьому, там відверто брешуть про Донбас, запевняючи, що «нас там немає». Таким чином, російська сторона намагається виставити війну на Донбасі як «громадянську війну». Москва вимагає, щоб Київ вів прямі переговори з ватажками так званих «ДНР» і «ЛНР», проти чого виступає більшість українців. Російська й українська громадянська думка щодо цього питання дуже відрізняється. 85% росіян підтримують анексію Криму, а 56% підтримують сепаратизм Донбасу. Українське суспільство вважає окупацію Криму й війну на Донбасі однією проблемою російської агресії. Більшість вимагає повернення Криму й закінчення російського військового вторгнення на Донбас.
Четверта перешкода: що робити з ватажками так званих «ДНР» і «ЛНР», а також з цивільним персоналом їхніх «адміністрацій»? Більшість українців виступають проти амністії. Тим часом, значна частина людей, які лишилися на окупованій частині Донбасу, хочуть приєднання до Росії, а не повернення під контроль України. Навряд чи більшість з 1,7 мільйона вимушених переселенців захочуть повернутися в Донецьку і Луганську області. Вони пережили травму війни, почали нове життя в інших місцях. Їхні діти ходять у нові школи. Вони також можуть відчувати, що повертатися в рідний регіон для них небезпечно. Адже симпатики «ЛДНР» будуть вважати їх проукраїнськими.
Читайте такожForeign Policy: Путін мріє стати імператором, але Росія – не імперська сила
П’ята перешкода полягає в тому, що досі ніхто не пояснив, як буде відбуватися демілітаризація. Після підписання в 1997 році Белфастської угоди для Північної Ірландії виникли надзвичайно великі труднощі в тому, щоб демілітаризувати 2500 тисяч терористів. А вони мали лише легке озброєння. Збройні формування так званих «ДНР» і «ЛНР» входять в південний регіон Збройних сил Росії. Вони в 14 разів більші, ніж загони в Північній Ірландії, й мають важке озброєння. Крім того, на окупованій території Донбасу діють 5-10 тисяч офіцерів ФСБ і ГРУ, які в процесі демілітаризації, без сумніву, стануть «місцевими». Таким чином, загальна кількість сил «ЛДНР» зросте до понад 40 тисяч.
Шоста перешкода якраз у відсутності відповіді на питання, що відбудеться з цими бойовиками. Україна вимагає, щоб вони повернулися в Росію. А Москва хоче, щоб вони стали новою поліцією, службами внутрішньої безпеки, прикордонниками так званих «ДНР» і «ЛНР», які будуть мати «спеціальний статус» в Україні. Жоден український лідер не піде на цей крок, тому що так російський «Троянський кінь» буде легалізований.
Читайте такожМедведєв заявив, що відносини Росії та ЄС залежать від України
Сьома причина витікає з попередньої. Росія не збирається повертати Україні контроль над її кордоном. Якщо вона це зробить, то «ДНР» і «ЛНР» швидко припинять своє існування. Тому що війна, яка триває на Донбасі, абсолютно штучна. Москва розуміє пункт про «повернення контролю над кордоном» по-своєму. Вона думає, що переформатовані сили «ЛДНР» будуть патрулювати російсько-український кордон разом з російськими прикордонниками. Іншими словами, йдеться про легалізацію нинішнього порядку речей.
Остання перешкода пов’язана з другою й вона неодноразово проявлялася в російсько-українських відносинах з 1991 року. Москва ніколи не задоволена українськими поступками, які вона вимагає від Києва. У 2010 році президент Віктор Янукович виконав усе, що Росія вимагала у відкритому листі Дмитра Медведєва від 2009 року до попереднього українського лідера Віктора Ющенка. Але попри це, Росія продовжила вимагати все більше й більше. Вона змусила Януковича анулювати підписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС, а також стягувала з Києва найвищу ціну за газ у Європі.
Читайте такожDie Zeit: Україна більше не скаржиться Німеччині на кожне порушення Росії
Не дивно, що тепер Росія теж додала вимогу відновлення прямого імпорту газу для проведення зустрічі з Зеленським у Нормандському форматі. Україна не купує російський газ напряму з 2016 року. Повернення до цього буде означати імпорт корупції й шантажу.
Автор радить українському президенту зрозуміти, що Москві завжди було байдуже до Донбасу, оскільки він ніколи не грав важливої ролі для російської національної ідентичності. У 2014 році ключовою метою Росії було захопити Харків й Одесу, які були «діамантами в короні» так званої «Новоросії». Російський інтерес полягає в поверненні всієї України у сферу впливу Кремля. А «ДНР» і «ЛНР» - лише «Троянський кінь» для досягнення цієї мети.
