Росіянам "замаячив" "другий Афганістан". І знов у стилі "Харківської катастрофи" - тобто прорив там, де ніхто у Кремлі не очікував, адже всі встигли відсвяткувати перемогу й забути про ворога. Так, мова про Алеппо, або арабською – Халеб. Це місто стало справжньою халепою для Асада та Путіна. Паралелі між сирійським містом та українським Харковом насправді значні.
Деякі паралелі є й між українським Херсоном та іншим сирійським містом - Хамою, яке повстанці вже теж встигли звільнити. Якщо "Алеппо за 3 дні", то Хама хай буде "за тиждень". Звідти асадити теж "тимчасово відступили" по єдиній можливій дорозі, де їх переслідували повстанці. Втім, у Хамі, на відміну від Херсона, немає великих річок, тому паралелі не такі яскраві.
Хоча саме це місто є символом спротиву режиму Асада, адже саме там більше 10 років тому розпочалася сирійська революція, яка ніяк не може завершитися через втручання Кремля та Тегерану.
Паралелі між сирійськими та українськими містами виглядають особливо потужно за рахунок того, що "вий на болотах" вже шириться усією "Немитою".
Нібито за втратою Алеппо стоять "українські радники", про що спочатку написали РИА "Новости", а потім у турецькій моніторинговій спільноті Clash Report вийшло інтерв’ю (навіть з інфографікою – для наочності!) з одним з лідерів дроноводів повстанців Абу Бакром.
Той, разом зі своїми бійцями, розповідає, що, нібито, повстанці самі звернулися за консультаціями до українських розвідників, а ті допомогли. Та ще й як – надали креслення комплектуючих дронів та боєприпасів до них, адаптовані для швидкого штампування на 3D-принтерах, а також допомогли розгорнути систему передачі сигналів та наведення БПЛА на цілі.
До чого асадити та росіяни виявилися зовсім не готовими, і через що їхні колони несли значні втрати ще на підході до зони бойових дій. Навіть один з головних воєначальників Асада – генерал Сухейль аль-Гасан, який повинен був з підкріпленням спецпризначенців захистити Хаму, був поранений вже на підході до міста. Так, дрони - це важливо.
Розвал фронту у асадо-російсько-іранських сил почався саме з Алеппо.
Саме Алеппо став головною ціллю росіян й у 2015 році, де вони вперше застосували ту саму тактику, яку використали потім в Україні.
Мова про масовані невибіркові бомбардування та артобстріли житлової забудови, куди потім, на руїни, заходили малі піхотні групи найманців "вагнерів" та проіранського "шиїтського ополчення".
ВКС РФ контролювали небо, військово-морський флот РФ – море, яким відбувалося постачання на великих десантних кораблях (завдяки базі у Тартусі, до якої повстанці вже підійшли на 80 км), а Хезбола та іранські "військові консультанти" на чолі "шиїтського ополчення" та найманців – землю. Всі ці підходи росіяни намагалися використовувати проти українців.
Алеппо ж - це головний економічний центр та найбільш густозаселене місто довоєнної Сирії, яке й зараз свій потенціал зберігає – там налічується 3,5-4 млн мешканців. У Дамаску, для порівняння, 2,5 мільйони.
Це таке "місто-ринок" на перетині Сирії, Туреччини, Курдистану та ключовий економічний центр історичного регіону Левант ("Шам" - арабською), де проходить сухопутна гілка того самого Шовкового шляху з Центральної Азії і до Середземного моря.
Ще важливіше, що провінція Халеб, столицею якої є Алеппо - це головний центр військово-промислового виробництва Сирії. Особливо важливе містечко Сфіра на півдні провінції, за яке вже теж йдуть бої. Його можна порівняти з українським Ізюмом за роллю у ВПК Сирії.
Втративши провінцію Халеб, Асад фактично втратить власний ВПК як повний цикл виробництва.
Тому, до речі, повстанці затрофеїли так багато різної техніки – адже вони захопили рембази асадитів.
Також через Алеппо проходить можливий альтернативний маршрут для сухопутних поставок нафти з країн Персидської затоки й Іраку до Туреччини, що теж важливо для Ірану та РФ, адже вони самі - виробники нафти, і ніякі альтернативи їм не потрібні.
А ось що їм вкрай потрібно – автомагістраль між тим же Дамаском та Іраном, яка йде повз кордон з Туреччиною і, мабуть, забезпечує найбільший потік іранських поставок асадитам. Без них режим Асада опиниться під загрозою свого існування. Адже одних лише морських поставок від РФ зараз точно буде недостатньо.
Тобто, хто контролює Алеппо та провінцію Халеб, той і отримує найпотужніші "карти" у сирійських розкладах. Це схоже на ситуацію зі Слобожанщиною, яка для України та Росії теж вкрай важлива і, доки вона залишається неокупованою, ні про який контроль над Донбасом чи перемогу у війні Кремль говорити не зможе. Тому так і рветься сюди, не рахуючись із втратами.
Важливість цього міста показує й те, що турки у 2015 році не побоялися збити знахабнілий російський літак, який залетів на територію Туреччини саме під час боїв за сирійське прикордоння на досить широкому фронті від морського узбережжя до того ж таки Алеппо. Росіяни у відповідь відмовилися на декілька місяців купляти турецькі помідори, але провокувати турків перестали.
Тим не менш, Алеппо, завдяки повітряним ударам ВКС РФ, все ж 2016 року було втрачено, і лише майже через 8 років опозиція змогла його повернути.
До речі, саме тоді росіяни вперше масовано застосували авіацію для ударів по цивільній водній та енергетичній інфраструктурі, щоб примусити оборонців Алеппо здатися.
Наприклад, у вересні 2016 року росіяни цілеспрямовано розбомбили насосну станцію, через що мільйонне населення міста залишилося без води. Дуже знайома історія вже за українським досвідом.
На військову операцію у Сирії лише у 2015-16 роках Кремль витратив близько 35 млрд рублів, що за тодішнім курсом складало близько 500 млн доларів. Проте втрати росіян у людях та техніці були вкрай незначними, що й сприяло нападу на Україну у майбутньому, адже Путін та його "шобла" запевнили самі себе, що з українцями буде так само.
Офіційно МО РФ визнало лише 116 загиблих. Найманців з цілої низки приватних військових компаній вони не рахували. Проте вже є публічний поіменний список втрат РФ, з урахуванням найманців "Вагнеру" та "Редуту", де, зокрема, були й громадяни України з числа сепаратистів.
Загалом, за підтвердженими даними, РФ втратила від 485 до 506 вбитими. Але це саме підтверджені дані – фактично перелік некрологів. Для порівняння, за даними проєкту "Горюшко", за підсумками лише листопада 2024 року у РФ опублікували 5,6 тис. некрологів. Загалом же некрологів на 1 грудня було зафіксовано 83,4 тисячі, а станом на 5 грудня – вже 84,4 тисячі.
Плюс 48 тисяч заявок на ДНК-експертизи від родичів зниклих безвісті російських найманців, які, ймовірно, теж вже не жильці (адже навіщо тоді ДНК-експертиза?), і що племінниця Путіна, а за сумісництвом – заступниця міністра оборони РФ, озвучила публічно. Тобто, це не всі зниклі безвісти, а лише ті, чиї тіла знайшли та чиї родичи хочуть впевнитися, що це, власне, тіла їх синів, чоловіків чи батьків.
Це ціна просування ЗС РФ "за будь-яку ціну" на Донбасі та Курщині, а також ціна самовпевненості Путіна, який "протестував" свої війська спочатку на сирійцях та Алеппо з Хамою, а потім вирішив, що з українцями буде так само легко.
Звісно, до паралелей між Сирією та Україною потрібно ставитися дуже обережно, адже в нас війна між двома країнами, а там війна громадянська, між купою угрупувань, які воюють не лише з Асадом, але й між собою. Тим не менш, ця історія з Алеппо показує наочно, що спротив росіянам посилюється всюди по світу саме завдяки тому, що вони виявилися нездатними досягти свої стратегічні цілі в Україні.
А навіщо взагалі Росія 2015 року так завзято лізла у Сирію на іншому кінці світу? Бо після "Крим наш" Путін відчув себе великим полководцем, а більшість росіян, які підтримали анексію українського півострова, показали свою гнилу хижу сутність – що вони готові до будь-яких санкцій та економічних обмежень, що вони готові бути біднішими, якщо це компенсується захопленням нових територій та "величчю".
Тобто, хай у злиднях жити, але головне - сусіда захопити, та щоб НАТО їх боялося. І Сирія виглядала для Путіна гарним продовженням після захоплення Криму та Донецька з Луганськом, щоб, на тлі кризи після західних санкцій, показати свою "велич". "Маленька переможна війна" - це взагалі "класика" російської зовнішньої політики.
Саме тому роспроп з такою помпою та пафосом розповідав росіянам про перемоги у Сирії. Як і "Кримнаш", по Сирії було створено переможний міф. І саме тому настільки болісно росіяни та Кремль зараз переживають втрату свого впливу у цій далекій країні. Попри просування на українських теренах, росЗМІ зараз зайняті темою Сирії.
Бо просування в Україні хоч і є, але дається воно вкрай важкою ціною. Будь-яка розсудлива людина такі перемоги не сприйме. Адже РФ отримала просування у 2024 році лише на 0,5% української території, але втрати отримала шалені, які все важче приховувати.
А Сирія, хай там РФ і програє, непогано від цього відволікає російських "глибинаріїв".
Тут ще й з рублем проблеми та фінансами загалом… У Кремля зараз багато тем, від яких потрібно відволікати тих, хто "поза політикою". Але така увага до Сирії може зіграти з Кремлем "злий жарт" - якщо повстанці підійдуть до російської бази ВКС у Хмеймімі або до військово-морської бази у Тартусі, до яких повстанцям залишилося близько 50 км та 80 км відповідно.
Ці всі перспективи також пояснюють інтерес вітчизняного ГУР, яке тепер щодня робить звіти по ситуації у Сирії, з урахуванням втрат сирійського режиму та росіян. Ми бачимо, що російсько-українська війна стає все більш глобальною, відкриваючи нові фронти для росіян, які стають справжньою "Ахіллесовою п’ятою" для російського "Колоса".
Втрата Алеппо та поразки росіян у Сирії, як до того у Африці, дозволяють нам та партнерам встромляти вкрай відчутні "голки" у вразливі місця росіян, "розсмикуючи" їхні ресурси, які могли піти на війну проти України. А втрата Сирії для Путіна може значно послабити його позиції у ймовірних перемовинах з Трампом, ЄС та Україною.
Андрій Попов
