Американський режисер і актор Жюль Дассен, батько відомого співака Джо Дассена, помер в Афінах у віці 96 років, повідомляє прес-служба прем`єр-міністра Греції.
Жюль Дассен народився під іменем Джуліус Дассін в містечку Міддлтаун (штат Коннектикут, США) в побожній єврейській родині недавніх імігрантів з Одеси.
Дассен почав театральну кар`єру в нью-йоркській єврейській пролетарській трупі «АРТЕФ» (ідиш: Арбетер Театер Фарбанд — робоче театральне об`єднання) в 1934 році, коли театр в`їхав у власне приміщення на Бродвеї. Ця новаторська трупа була створена режисером Бенно Шнайдером — вихованцем вахтангівської театральної студії «Габіма» — в МХАТівських традиціях і перебувала під сильним впливом радянського авангардизму середини 20-х років, не виключаючи і прокомуністичної спрямованості.
Після розпаду трупи АРТЕФ в 1940 році — Дассен вперше виступив в ролі режисера, поставивши Medicine Show (лікувальне шоу) на Бродвеї. Помірний успіх постановки дозволив йому переїхати до Лос-Анджелеса, де він незабаром почав працювати в Голлівуді, підписав семирічний контракт з компанією Метро-Голдвин-Майєр (MGM). Впродовж 1940-х років Дассен зняв ряд повнометражних стрічок, але в 1947 році перервав контракт з MGM і повернувся до Нью-Йорка. Тут він почав співробітничати з незалежними кінокомпаніями і один за іншим зняв чотири культові детективні фільми в стилі нуар з нальотом вдало знайденого ним неореалізму, що принесли йому популярність і касовий успіх — Brute Force (груба сила), 1947; Naked City (голе місто, в Нью-Йорку), 1948; Thieves’ Highway (злодійське шосе, в Сан-Франциско), 1949; і Night and the City (ніч і місто, в Лондоні), 1950.
1953 році, переслідуваний за приналежність до Компартії, був вимушений переїхати з Америки до Європи разом зі всією сім`єю (дружина — скрипачка Беатрис Лонер, доньки Джулі і Ріки, син Джозеф).
1955 року на фестивалі в Каннах Дассен познайомився з грецькою актрисою Меліною Меркурі (1920-1994) і на початку 1960-х років поселився з новою дружиною в Греції. Успішне використання грецької тематики і невимовна популярність картини «Тільки не в неділю» зробили подружжя (з 1966 року) Дассен-Меркурі чимось на зразок національних героїв в цій країні. Меліна Меркурі знялася в головних ролях в більшості картин Дассена цього періоду (зокрема артхаусних).
У роки диктатури в Греції (1967-1974) Дассен і Меркурі жили в Нью-Йорку та Франції, потім знов оселилися в Афінах, де Меркурі стала членом парламенту, а з 1981 року — міністром культури Греції. З 1980 року, втомившись від труднощів фінансування некомерційного кіно, Дассен концентрувався головним чином на театральних постановках в Афінах. Після смерті Меліни в 1994 році він залишився жити в Афінах в своєму особняку на вулиці Меліни Меркурі один.
"Греція оплакує втрату рідкісної людини, важливої творчої особистості, справжнього друга. Ми оплакуємо втрату грека в першому поколінні, який зі своєю подругою Меліною Меркурі завжди демонстрував на практиці свою любов до всього важливого і справжнього, що тільки народжувалося в цій країні", - заявив прем`єр-міністр Греції.
Жюль Дассен зняв свого сина Джозефа, відомішого як Джо Дассен, в епізодичних ролях кількох своїх картин, для саундтрека другої з яких — Куди дме теплий вітер, або Закон (1958) він попросив його записати під гітару пісню, яка вже наступного року вийшла окремим синглом, запустивши таким чином музичну кар`єру популярного французького шансоньє.
