Повідомлення про грозовий фронт, у який нібито потрапив російський літак, спочатку сприйняла скептично. Як це, думаю, блискавка могла вдарити в літак, якщо Ту-154 зазвичай летить вище від хмар, а блискавки, як відомо, б`ють у землю, а не в небо? Але, пошукавши в Інтернеті матеріали на цю тему, знайшла цікаву цитату, яка підтверджує таку ймовірність (тільки ймовірність – не більше, довіри до заяв російського МНС у мене особисто – не багато). Ось ця цитата.
"На початку травня 1974 року два літаки-винищувачі типу "МіГ-21" здійснювали тренувальний політ за складних метеоумов над узбережжям Чорного моря. Літаки вже поверталися на аеродром, коли в місці посадки погода різко погіршилась, пройшов грозовий фронт. Синоптики попередили, що висота грозових хмар сягає 12 кілометрів. Обійти фронт не видавалося можливим, і оскільки "стеля" у "МіГ-21" була істотно вища, льотчики взяли на себе ручки набирання висоти. Покажчик висотоміра пройшов 12 кілометрів, 13 і лише на 14-ти винищувачі опинилися над хмарами.
Ведучий потім зізнався, що в нього виникло суто шоферське бажання "натиснути на гальма": справа і зліва від траси польоту в чорне вечірнє небо впиралися дві оранжеві яскраві колони, вершини яких губилися десь у глибинах космосу!
Було зрозуміло, що обійти колони винищувачі не встигнуть – їм треба було зробити дуже крутий віраж. Залишалася єдина можливість – проскочити між колонами! Оскільки все відбулося дуже швидко пілоти не встигли нічого повідомити на землю. Проскочили благополучно. Сіли нормально, а на землі, з відомої пілотської обережності начальству про те, що трапилося, доповідати не стали.
Приблизно в цей самий час з аналогічним явищем довелося зіткнутися одному американському пілотові, що налітав понад 10 000 годин. Його політ проходив на висоті 12–15 кілометрів, гроза була дуже сильна, а вершини окремих хмар сягали висоти 15–18 кілометрів. У деякі моменти спалахувало одночасно до десятка блискавок. За спостереженнями пілота, із сотні блискавок одна-дві били вгору з хмари на висоту близько 40 кілометрів. Ці блискавки нагадували товсті червоні світлові стовпи, причому без відгалужень.
Перші повідомлення метеорологів про блискавки, що б`ють із хмар не в землю, а в космос, з`явилися ще в 20-х роках, але були визнані помилкою спостережень. Уперше інструментальне підтвердження існування таких блискавок одержали дослідники Румі й Атлас у 1957–1958 роках під час Міжнародного геофізичного року. Вони зареєстрували віддзеркалення радіолокацій від блискавок, що йдуть із хмар на висоти понад 20 кілометрів. Але й ці експерименти не переконали скептиків.
Становище різко змінилося лише в 70-і роки після запуску супутників, оснащених спеціальною оптичною апаратурою для реєстрації інтенсивних світлових спалахів, зокрема американських типу "Вела" й "Інсат" та радянських серії "Космос".
...За допомогою ракетних вимірювань було встановлено, що окрім іоносферних шарів (на висотах 80–200 кілометрів) існує електропровідний шар і на висоті 30–40 кілометрів, названий електросферою. Як виявилося, розряди блискавки, спрямовані в космос, а точніше – в електросферу, не помилка спостерігачів. Стали зрозумілими й умови їх виникнення: для появи таких розрядів грозова хмара має піднятися вище від тропосфери, тобто його вершина має сягати висот більш як 12–15 кілометрів, що характерно переважно для гроз над тропіками. З енергетичної точки зору хмарі стає вигідніше розряджатися вгору, а не вниз.
Розряд на землю має іскровий характер, можна сказати, що звичайна блискавка – це велетенська іскра. Розряд у електросферу відбувається в інших умовах. Повітря на таких висотах істотно розріджене, й іскровий розряд переходить в іншу форму тліючого розряду. Тепер це вже не короткоживуча блискавка, а досить тривалий розрядний стовп. Так виникають ці таємничі світлові колони над грозовими хмарами. А в льотні інструкції тепер треба внести уточнення про те, що над вершинами дуже високих грозових хмар політ може бути не менш небезпечний, ніж під ними – потужність надблискавки іноді сягає мільйона і більше кіловат.
Валентин Псаломщиков, кандидат фізико-математичних наук».
Ілона Вишинська, м. Київ
