Звичка наших політиків казати неправду інколи викликає подив. Дехто відверто бреше навіть тоді, коли в цьому не має потреби.
Так, у неділю 22 листопада у ЗМІ поширюється інформація щодо ситуації із суботнім затриманням російських представників руху «Наші», які за їх офіційною версію прибули в Київ для проведення фотовиставки, присвяченої конфліктові навколо Південної Осетії. Не секрет, що цей рух відкрито підтримується Кремлем та російськими спецслужбами. Головна мета його діяльності – протидія незалежним інститутам громадянського суспільства Росії. Основою ідеології є суміш російського шовінізму, реваншизму та ксенофобії. Російська опозиція називає цей рух «Путін’югендом», натякаючи на схожість цілей, принципів функціонування та методи, які застосовують його члени та їх кремлівські натхненники, з відомою організацією, що діяла у 30–40-і роки двадцятого сторіччя в націонал-соціалістичній Німеччині.
За «дивним збігом» ця фотовиставка мала відбуватися в день проведення численних офіційних заходів, пов’язаних з ушануванням пам’яті жертв Голодомору, що виник внаслідок результаті злочинних дій комуністичного режиму. Не виключно, що співробітники СБУ мали інформацію про справжню мету перебування представників «Наші» в Києві, яка переплелася з бажанням вчинити гучні провокації в цей день. Недарма відпустили їх уже наприкінці дня, коли всі офіційні заходи в столиці завершились.
І, мабуть, я б не коментував ці події, якби не заява народного депутата Юрія Мірошниченка. Його можна вважати яскравим представником сьогоднішнього покоління «турецькопіданних», який у 2001 році робив відчайдушні спроби потрапити в список виборчого блоку Віктора Ющенка, а сьогодні є одним з провідних спікерів Партії регіонів...
Так ось цей пан заявив, що, допомагаючи у звільненні затриманих росіян, він не знав, яку організацію вони представляють, а також мету їхнього перебування в Києві. За його словами, «громадяни РФ подзвонили йому і повідомили, що затримані в Києві групою людей, які назвалися співробітниками СБУ й міліції, що їх везуть у невідомому напрямку й не пред`являють ніяких претензій».
Уявляєте собі ситуацію, коли якісь особи, що про них пан Мірошніченко нічого не знає, телефонують йому (мабуть, номер його мобільного знають не тільки всі громадяни України, а ще й Росії) і повідомляють, що їх затримали співробітники СБУ. І отримавши це повідомлення, пан Мірошніченко кидає всі особисті справи й починає спасіння «простих російських громадян».
Ким вважає пан Мірошніченко громадян власної країни, на яких дурнів має бути розрахована ця байка?
Очевидно, він чудово знав, що це люди, і відав про їхню принаймні офіційну мету перебування в Києві.
Подив у мене викликає не сама по собі брехня, а те, що безглуздо приховувати факт активного співробітництва різних антиукраїнських негідників з нашими політичними діячами.
Навпаки, багато з наших політиків різного калібру й навіть два наших провідних політичних лідера не тільки наввипередки бігають у Москву з метою отримання підтримки на майбутніх президентських виборах, а ще й роблять спробу максимально зафіксувати свої відносини з російськими правителями. Ті якраз люблять публічне підтвердження відданості. Тому панові Мірошниченку абсолютно зайве відмовлятися від своїх дій, спрямованих на підтримку саме активістів руху «Наші», а не якихось там пересічних росіян.
Що ж до дій СБУ, то в мене запитання скоріше про те, чому досі російський рух «Наші» не проголошено екстремістським і не заборонено знаходження його членів на території України. Не секрет, що його представники були активними учасниками великої кількості гучних провокацій, спрямованих, не тільки проти іноземних дипломатичних представництв у Росії, але й у інших країнах, у тому числі в Україні. Скільки можна дозволяти антиукраїнським силам почуватися, як дома – у Москві?
Що ж до звинувачень у недемократичності таких превентивних дій, то я порадив би будь-кому з наших особливо затятих прихильників кремлівських можновладців спробувати провести в Москві, наприклад, виставку, присвячену злочинам російських військових у Чечні й окремо взятих чеченських поселеннях Нові Алди та Самашки.
Борис Кушнірук, Київ
